Ukrainian English Polish Russian

Церква святих Петра і Павла

Церква святих апостолів Петра і Павла була побудована з дерева у 1911 році. Першим священиком, який здійснював богослужіння у храмі був о.Федір з Кременецького Богоявленського монастиря, оскільки церква була приписаною до обителі. В 1919 році було призначено іншого священика отця Василя (Покровського).

У бічних від притвору церкви кімнатах діяла була церковно-приходська школа, що функціонувала від 1919 року. Вона передбачала навчання за програмою трьох класів. Основним предметом було богослов'я, дітей навчали читати, писати, рахувати та вивчали основи деяких інших предметів. В школі вчилися діти з навколишніх вулиць і сіл. Навчання проводилося в дві зміни. В 1930 році школу ліквідували.

Після смерті отця Василя Покровського був призначений новий священик Федір (Ціховський). Старостою церкви був призначений Антон Сільвеструк. Але вже в 1959 році після смерті А. Сільвеструка старостою став Филимон Єгерський.

У роки Другої світової війни біля церкви відкрили кладовище. Там поховані отець Покровський, померлі прихожани. Але кладовище швидко збільшувалось і тому на прикінці 50-х років влада заборонила там хоронити померлих. В 60-х роках почалась антицерковна політика радянської влади: церкви закривали, розграбовували. Так сталося і з церквою святого апостола Петра і Павла. Восени 1961 року церкву було закрито владою. Приміщення церкви перероблено на школу водіїв автотранспорту. Але вже в 1972-1973 роках школу було переведено в Кременецьке училище механізації. Церковне приміщення почали використовувати як склад матеріалів. Внаслідок недбалого ставлення до споруди приміщення почало псуватись: покрівля прогнила, церква почала розвалюватись. В такому стані церква перебувала з 1980 по 1990 рік.

З початком незалежності України у 1990 році почалась відбудова церкви святих апостолів Петра і Павла. Спочатку в 1990 році із заявою громади місцеві жителі звернулись за дозволом влади на відбудову церкви. В тому ж році було одержано дозвіл від Тернопільського обласного виконавчого комітету на відновлення церкви. Населення збирало пожертви на відбудову і силами громади храм було відкрито та освячено. Перша служба Божа відбулася у 1991 році, тоді ж церква була освячена митрополитом Тернопільським і Кременецьким Сергієм. Приміщення церкви реставрувалось довгий час, тривали роботи по розпису церкви, які виконував місцевий майстер Аркадій Стадницький, іконостас виготовив Андрій Сільвеструк.

Першим священиком нової церкви був отець Володимир (Чабан), а старостою – Петро Шушкевич. Отець Володимир своїми стараннями відкрив в 1992 році недільну школу Закону Божого при церкві. Навчання проводив сам священик. Заняття відбувались після обіду і передбачало вивчення молитов, церковного Богослужіння і старослов'янської мови. В 1994 році, після від'їзду отця Володимира, школа припинила своє існування. Священиком був призначений отець Мілетій (Підгурецький), старостою – Степан Ієрусалимець. У 1997 році був призначений новий священик Іоанн (Сухацький), а старостою – Кондратюк Михайло.

Храм сьогодні використовується громадою для богослужінь. Оздоблення храму завершено. Зовні храм штукатурений та пофарбований, головну наву вінчає один великий шоломоподібний купол, додатково над нар тексом розміщений купол-дзвінниця.

Свято-Успенська Почаївська лавра

  • Опубліковано: Вівторок, 24 лютого 2015, 10:20
  • Перегляди: 1885

lavra z

Почаївська Свято-Успенська лавра – православний чоловічий монастир, що розташований у місті Почаєві. За переказами, обитель була заснована київськими монахами, які тікали від охопленого монголо-татарським нашестям Києва. На Почаївській горі в природних печерах вони заснували монастир. Через кілька років над почаївською горою двом монахам та бідному пастухові з’явилася Матір Божа у вогняному стовпі. На камені на вершині гори вона залишила відбиток правої стопи. Камінь розплавився як віск і зі стопи почало бити джерело цілющої води. До сьогодні стопа Богородиці є однією з найбільших святинь Почаївської лаври.
 
У 1597 українська шляхтянка Ганна Гостська надала кошти на будівництво у Почаєві православного монастиря. У 1649 р. на кошти подружжя Федора і Єви Домашевських збудовано Свято-Троїцьку церкву, яка до сьогодні не збереглася. У 1675 р. Почаївський монастир під час Збаразької війни витримав облогу турецько-татарського  війська. У 1712 р. монастир визнав унію з Римом і ввійшов у чин св. Василія Великого. Після придушення польського повстання російський уряд 1831 р. передав монастир православному духовенству, а вже у 1833 р. він отримує статус лаври. Трагічною сторінкою в історії монастиря було XX століття. Адже під час Першої світової війни монастирське майно було вивезено з Почаєва до Житомира. Період міжвоєнного двадцятиліття, який відзначався відносним спокоєм, змінився лихоліттям Другої світової війни. Однак найважчим випробуванням для чернечої обителі стали часи войовничого атеїзму. Тоді в лаври відібрали майно і землі, вивезли майже усіх монахів, а церкви намагались закрити. З 90-х років лавра почала відроджуватись: реставруються храми, відновлюється господарство, будуються нові споруди.  

Величний архітектурний ансамбль Почаївської лаври утворюють храми, побудовані у різних архітектурних стилях в різні періоди. До комплексу входять Успенський і Троїцький собори, так званий Літній храм, каплиця на честь 2000-ліття Різдва Христового, каплиця в честь Почаївської ікони Божої Матері, Теплий храм, архієрейський палац, дзвіниця, чернечий корпус, Святі ворота, храм Преображення Господнього. Головними святинями лаври є слід від стопи Божої Матері з цілющим джерелом, Почаївська ікона Божої Матері, мощі святих Іова та Амфілохія Почаївських.

uspenskij z

Домінантою архітектурного комплексу є Успенський собор, побудований за проектом німецького архітектора Готфріда Гофмана у стилі пізнього бароко у 1771-1791 рр. на кошти відомого мецената графа Миколи Потоцького. Г.Гофман використав скелясті тераси Почаївської гори. Їх наростаючий ритм підкреслює ажурний силует собору. Це найбільша споруда на території історичної забудови лаври, оскільки сьогодні в комплекс монастиря входить новозбудований храм Преображення Господнього, який своєю величчю та внутрішнім простором переважує над Успенським собором. Храм має хрестоподібну форму та розділений на три частини аркадами колон. Декор Успенського собору склався у кінці ХІХ ст. за активної участі петербурзьких художників та академіків С. Комарова, Г. Боссе, І. Горбунова, Н.Лаврова, Є.Васильєва, М.Нестерова, С. Верховцева. Настінний олійний живопис собору виконаний в 1876 році лаврськими майстрами. Деякі композиції поміщені в масивні ліпні картуші. Збереглися також роботи, виконані в 1807 році відомим українським художником Лукою Долинським. Живопис інтер'єрів був реставрований в 1980 р. Всі настінні ікони поміщені у золочені масивні рами. Особливе враження справляють писані картини нижнього ряду, якими оздоблена центральна нава храму. Це полотна, які зображують сюжети численних чудес, що стались в різний час за посередництвом почаївської чудотворної ікони. Перед вівтарем – чотириярусний багато оздоблений іконостас, виготовлений 1861р. за проектом архітектора Г. Боссе на замовлення імператора Олександра II. На одному з ярусів іконостаса прямо над царськими вратами розміщена відома християнському світу Почаївська ікона Божої Матері – старовинний образ у позолоченому восьмипроменистому обрамленні. Усередині собору знаходиться також відбиток правої стопи Божої Матері, розташований на камені, який є частиною Почаївської гори і розміщений нижче рівня фундаменту Успенського собору. Над каменем з слідом стопи – позолочений срібний кіот із різьбленим бронзовим зображенням появи Пресвятої Богородиці на Почаївській горі виконаний Ф.Верховцевим. Дана святиня знаходиться справа при вході до Успенського собору, під колоною.  

За Успенським собором знаходиться чернечий корпус або монастирські келії побудовані також Г.Гоффманом за участі К.Кульчицького. Це кілька прямокутних корпусів, з'єднаних між собою та з Успенським собором в замкнену композицію з внутрішнім двориком. Північний корпус триповерховий, всі інші - двоповерхові. Коридорне планування з одностороннім розміщенням келій. Коридори перекриті хрестовими склепіннями.

worota z
Вхід на територію Почаївської Свято-Успенської лаври здійснюється через надбрамний корпус або ж Святі ворота – парадну браму, споруджену в 1835-1839 рр. за проектом архітектора Михайловського у стилі класицизм. Це цегляна двоповерхова прямокутна споруда. Її головний фасад вирішено у вигляді чотириколонного портика доричного ордеру.

arhijerejskij z

Відразу ж за воротами, зліва від входу стоїть колишній архієрейський палац, побудований у 1820-1825рр. як житлове приміщення для вищого духовенства лаври. Зі сторони лаврського подвір’я, споруда,  виглядає одноповерховою, а зі сторони міста має аж три поверхи, що пов`язане із специфічним розміщенням комплексу лаври на високому пагорбі. Архієрейський палац зведений в стилі класицизму, прямокутний в плані. Сьогодні тут знаходиться монастирська крамниця, де можна придбати ікони, книги та найрізноманітніші речі церковного вжитку.

У храмі преподобного Іова Почаївського або, як його ще називають, Печерний храм, знаходиться печера, де, за переказом, Іов Желізо, ігумен Почаївського монастиря, закривався для молитви. Під розкішним балдахіном із каррарського мармуру, виготовленим 1889 р. в Італії в майстерні Леопольда Менціоне, поряд зі входом до печери стоїть високохудожня срібна рака виконана у 1842 р. Ф.Верховцевим з мощами святого, а поряд із нею спочивають мощі преподобного Амфілохія Почаївського – нашого сучасника, канонізованого Православною церквою у 2002 р.

dzwinnycia z

Вдало доповнює монастирський комплекс п`ятиярусна 65-метрова дзвінниця, побудована у 1861-1871 рр. за проектом архітектора К. Раструханова. На третьому ярусі – дзвін-гігант, що важить понад одинадцять тон. Дзвіниця відзначається насиченим декором.

trpjickij z

Поруч із дзвінницею височіє Троїцький собор, збудований у неоруському стилі з елементами модерну протягом 1906-1912 рр. за проектом відомого архітектора О. Щусєва. Храм розміщений на узвишші, на північ від головного входу монастиря - Святих Воріт. Храм п’ятистовпний, одноглавий, мурований з червоної цегли на цементно-вапняному розчині, нетинькований, побілений, декоративні вставки фасадів та відмостки виконані з пісковика. В плані прямокутний, розділений на три нави, кожна з яких завершена півкруглою апсидою; на заході розміщений  понижений об’єм притвору  з круглою вежею, сходи якої ведуть на хори. Об’єм храму увінчує глава з цибулястим позолоченим куполом – головний композиційний акцент будівлі. Собор посідає три основних входи, що мають характерні декоративні елементи давньоруського стилю; входи оформлені у вигляді порталів з мозаїчними панно, цікаво, що південне панно «Спас Нерукотворний та князі руські» виконав Микола Реріх.

Інтер’єр Троїцького собору вирішений у модерних формах в традиціях архітектури XVI ст., з суцільним стінописом та тябловим іконостасом, який нав`язує до іконостасів XV-XVII ст. Збереглася дубова щитова підлога, металеві огорожі кліросів. Зовні наявні декоративні вставки з культовою символікою. Стінопис інтер’єру виконаний за первісними ескізами у першій чверті ХХ ст. В. Щербаковим (притвор) та 1980 року (центральна частина храму) у модернізованому трактуванні площинних форм північноруських розписів (Ярославль, Ростов) XVI ст. Чотириярусний іконостас як органічну частина внутрішнього оформлення храму виконано у 1910-13 рр. В традиціях XVI ст. вирішене й освітлення храму, зокрема, велике панікадило. Оздобні елементи інтер’єру Троїцького храму виконані пізніше, окремі ікони перенесені з інших храмів. Серед них – твори XVII ст. – ікони Христа та Богородиці у посріблених окладах.

trojickij i dzwinnycia z

Крім того в межах монастирських мурів у комплекс входять: новозбудований храм Преображення Господнього (2009-2013 рр.) економічна брама, ХІХ ст.; каплиця на місці вівтаря колишньої церкви св.Трійці; ківорій ХІХ ст. над колодязем св. Іова; будинок друкарні, іконописної майстерні, братської лікарні з домовою церквою (тепер готель для паломників), ХІХ ст.; водогінна вежа, ХІХ ст.; будинок церковно-парафіяльної школи ( тепер житловий дім), ХІХ ст.; південний та північний монастирські сади; господарський двір; споруди колишнього свічного заводу; монастирські мури, проте, дані об`єкти не перебувають на балансі Кременецько-Почаївського ДІАЗу.

На сьогодні комплекс споруд Почаївської Свято-Успенської лаври знаходяться у відмінному стані, відреставровані, окрім того, знаходиться на балансі Кременецько-Почаївського ДІАЗу, об`єкту присвоєно охоронний номер 672. Використовується як культова споруда, в стінах якої розміщується чоловічий ставропігіальний монастир.

Комплекс споруд Свято-Успенської Почаївської лаври розташований за адресою: Тернопільська обл., м. Почаїв, вул. Воз’єднання, 8.

Пам'ятки Кременеччини

Перелік пам’яток архітектури по м. Кременцю, які перебувають на балансі Кременецько-Почаївського ДІАЗу:

Пам’ятки архітектури національного значення:
1.Замок,руїни, IX-XVI ст., вул. Замкова, 59;
2.Комплекс ліцею (Костел св. Ігнатія Лойоли, 1731-1743 роки, Південний навчальний корпус, 1743 рік, Північний навчальний корпус, 1743 рік),      вул. Ліцейна, 1;
3.Миколаївський собор з келіями, XVI-XVII ст., вул. Шевченка, 53, 55, 57;
4.Житловий козацький дім, XVIII ст., вул. Базарна, 7;
5.Житловий будинок «Близнята», XVIII ст.,вул. Медова, 3;
6.Комплекс споруд Богоявленського монастиря (Богоявленський костел,    1760 рік, Корпус келій, 1760 рік, Дзвіниця, ХХ ст.), вул. Дубенська, 2.

Пам’ятки архітектури місцевого значення:
7.Василіанський монастир, XVIII ст., вул. Ліцейна, 2;
8.Палац К.Дзембовської, XVIII ст., пров. Драгоманова, 8;
9.Музична школа, ХІХ ст., вул. Шевченка, 16;
10.Міський магістрат, ХІХ ст., вул. Козубського, 6;
11.Адміністративний будинок, ХІХ ст., вул. Шевченка, 32;

Перелік пам’яток архітектури по м. Кременцю, згідно Державного реєсту (пам’ятки містобудування і архітектури), 1999 року:

Пам’ятки архітектури національного значення:
1. Будинок-музей Ю. Словацького, кін. XVIII ст., вул. Ю. Словацького, 16;
2.Житловий будинок, заїзд (дер.), XVIII-XIX ст., вул. Тимка Падури.

Пам’ятки архітектури місцевого значення:
3.Житловий будинок, ХІХ ст., вул. Базарна, 2;
4.Житловий будинок, ХVIII ст., вул. Базарна, 8;
5.Житловий будинок, поч. ХХ ст., вул. Базарна, 10;
6.Житловий будинок, поч. ХХ ст., вул. Базарна, 12;
7.Будинок колишньої жіночої російської школи, ХІХ ст., вул. Козубського, 12;
8.Заїзд, ХІХ ст., вул. Горького, 5;
9.Житловий будинок, ХІХ ст., вул. Драгоманова,5;
10.Комплекс садиби нотаріуса, 1914 р., вул. Драгоманова, 9;
11.Музичне училище, кін. ХІХ ст., пров. Драгоманова, 4;
12.Церква Воздвиження Чесного Хреста, вул. Дубенська, 7;
13.Каплиця св. Анни, кін ХІХ ст., вул. Затишшя, 5;
14.Житловий будинок, 1929р., вул. Харчука, 9;
15.Житловий будинок, ХІХ ст., вул. Харчука, 14;
16.Житловий будинок, поч. ХХ ст., вул. Харчука, 29;
17.Бібліотека, ХІХ ст., вул. Козубського, 1;
18.Житловий будинок, ХІХ ст., вул. Медова, 7;
19.Житловий будинок (приватне володіння лікаря Ландсберга), 1930р., вул. Миру, 3;
20.Житловий будинок (приватне володіння лікаря Голендера), 1930р., вул. Миру, 7;
21.Будинок кол. Повітового шпиталю, 1887р, вул. Миру, 9;
22.Полкова церква св. Покрови, ХІХ ст.,вул. Льотчиків-визволителів, 1;
23.Житловий будинок, ХІХ ст., вул. Словацького, 1, 3;
24.Житловий будинок, ХХ ст., вул. Словацького, 2;
25.Житловий будинок, ХХ ст., пров. Словацького, 2;
26.Житловий будинок, ХVIII ст., вул. Словацького, 13;
27.Кол. Українська гімназія, вул. Харчука, 8;
28.Кол. споруда офіцерського зібрання, поч. ХІХ ст., вул. Харчука, 15;
29.Середня школа, ХІХ ст., вул. Харчука, 24;
30.Житловий будинок, ХVIII ст., пров. Шевченка, 1;
31.Житловий будинок, ХІХ-ХХ ст., вул. Шевченка, 13;
32.Житловий будинок, поч. ХХ ст., вул. Шевченка, 15;
33.Костел св. Станіслава, 1853-1857 рр., вул. Шевченка, 30;
34.Житловий будинок, поч. ХХ ст., вул. Шевченка, 32;
35.Готель «Бона», 1930 р., вул. Шевченка, 36;
36.Житловий будинок, 1930 р., вул. Шевченка, 39;
37.Житловий будинок, XVIII-ХIХ ст., вул. Шевченка, 42;
38.Житловий будинок, ХШХ ст., вул. Шевченка, 46;
39.Житловий будинок, ХІХ ст., вул. Шевченка, 50;

52.    Податкова адміністрація, вул. Уласа Самчука, 6
53.    Житловий будинок поч. ХХ ст., вул. Туницька, 8
54.    Житловий будинок 1926 р., вул. Замкова, 8
55.    Житловий будинок 1926 р., вул. Замкова, 16
56.    Житловий будинок 1926 р., вул. Замкова, 18
57.    Житловий будинок 1926 р., вул. Замкова, 20
58.    Житловий будинок 1926 р., вул. Замкова, 22
59.    Житловий будинок 1926 р., вул. Замкова, 24
60.    Житловий будинок 1926 р., вул. Замкова, 26
61.    Житловий будинок 1926 р., вул. Замкова, 28
62.    Житловий будинок 1926 р., вул. Замкова, 30
63.    Житловий будинок 1926 р., вул. Замкова, 32
64.    Споруди ЗАТ «Тютюново-ферментаційний завод»

Пам’ятники

1.    Пам’ятник Ю. Словацькому (подвір’я родинного будинку)
2.    Пам’ятник Т. Шевченку (подвір’я педагогічного коледжу)
3.    Пам’ятник Т. Шевченку (парк культури ім. Т. Шевченка)
4.    Пам’ятник козакам Максима Кривоноса (П’ятницьке кладовище)
5.    Меморіал полеглим воїнам у Другій Світовій війні
6.    Пам’ятник М. Горькому
7.    Склеп-каплиця Мочульських (Католицьке кладовище)

Кладовища

1.    П’ятницький цвинтар (вул. Козацька)
2.    Єврейське кладовище (вул. Крейдяна)

Перелік пам’яток архітектури по м. Почаєву, які перебувають на балансі Кременецько-Почаївського ДІАЗу

Пам’ятки архітектури національного значення :

Комплекс споруд Почаївської Лаври:
1.    Успенський собор, 1777-1783 рр.; пл. Воз’єднання, 8
2.    Троїцький собор, 1906-1912 рр.; пл. Воз’єднання, 8
3.    Монастирські келії, 1771-1780 рр.; пл. Воз’єднання, 8
4.    Архієрейський будинок, 1825 р.; пл. Воз’єднання, 8
5.    Дзвіниця, 1861-1871 рр.; пл. Воз’єднання, 8
6.    Надбрамний корпус, 1835 р.; пл. Воз’єднання,8

Перелік пам’яток архітектури по м. Почаєву, згідно Державного реєсту

1.    Церква Всіх Святих, 1773-1775 рр.; (Ох № 1593-Н), вул. Липова, на Монастирському цвинтарі
2.    Вежа-каплиця, ХІХ ст., пл. Возз’єднання, 7
3.    Лікарня, 2 пол. ХІХ ст., пл. Возз’єднання, 8
4.    Духовна семінарія, пл. Возз’єднання, 6
5.    Міська рада, пл. Возз’єднання, 3
6.    Міліція, пл. Возз’єднання, 1
7.    Лікарня 2 пол. ХІХ ст., пл. Возз’єднання, 7-а

Пам’ятники

1.    Пам’ятник Т. Шевченку (міський парк)
2.    Пам’ятник Б. Хмельницькому (пл. Возз’єднання)
3.    Пам’ятна Почаївська липа (вул. Липова)

Кременецькі некрополі

Кременецькі некрополі


На схилах Кременецьких гір збереглися старовинні цвинтарі, за якими можна дослідити історію міста. У Кременці є кілька некрополів, зокрема Туницьке, військове та Монастирське кладовища, старовинний польський цвинтар. А також П'ятницький (Козацький) цвинтар з могилами козаків, що загинули в боях за звільнення Кременця від влади Польщі (1648-51 рр.) та єврейський кірхут.

КОЗАЦЬКИЙ ЦВИНТАР
У історичному місті Кременці, на невеличкому плато, що розташоване на схилі гори Черча (колишня назва Чернеча, від чернечого монастиря, котрий стояв на ній) знаходиться козацький цвинтар.
Колись тут стояла церква Св. Параскеви П’ятницi, коло котрої були захоронення православних християн. А це місце в народі стало з часом називатися „п’ятницьке”. Згодом ця дерев’яна церква була перенесена у інше місце, навпроти Богоявленського монастиря, де тепер знаходиться Хрестовоздвиженська Церква. Відповідно до статистичних даних, Кременецький козацький цвинтар на горі Черча – єдиний в Україні, де збереглися такі могили.
Назва кладовища П’ятницьке є первісним і пов’язане із розташуванням там у XVI столітті церкви Святої Великомучениці Параскеви. Вона згадується в люстрації від 1552 року в переліку п’яти церков міста Кременця: Святого Спаса, Святої Пречистої, Воскресіння Христового, Святого Миколая, Святої П’ятниці з власним священиком. В люстрації від 1563 року згадується священик Никифор, якому було надано без плати два рента землі на подвір’я та два з половиною на город. Територія, на якій знаходилася церква, називалася Запоточчя, і була відділена від міста потоком Ірва.
Згадується вона і в акті від 18 лютого 1636 року в постанові польської урядової комісії про розподіл в Кременці церков між православними та греко-католиками, при чому П’ятницька залишалася за православними. В документі зазначається, що прихожани скаржилися на незручності підходу до церкви через крутизну схилу та просили дозволу про перенесення її на рівнину у передмістя Дубенське. Комісія дала дозвіл та перенесення, і воно відбулося. На новому місці вона знаходилася до свого зруйнування. Ще в період існування церкви на горі, на її подвір’ї ховали покійників, і на кінець XIX ст. це кладовище називали «П’ятенкою». На місці, де був престол церкви, стоїть дерев’яний хрест. Щорічно у вівторок Фоминої неділі здійснювалися проводи.
Саме кладовище розташовувалося «від окописька жидівського і гірської дороги до гори Черча. Перед цвинтарем церква П’ятницька». А отже на кінець XVIII століття воно займало набагато більшу територію ніж зараз.
Інша назва кладовища – «козацьке», пов’язане із подіями 1648 року, яке пов’язане зі штурмом Кременецького замку. Про це свідчить народна традиція та легенда. Захопивши укріплення, козацько–селянські загони зазнали великих втрат. Цілий день українське воїнство та кременецький люд копали могили убитим товаришам, а на вечір, коли закінчилася панахида, уже сіло сонце. «Не годиться ховати героїв за пітьми, - сказав до козацтва Максим Кривоніс, - поховаємо їх удосвіта. А зараз пом’янімо побратимів наших і спочинемо».
На ранок, коли козаки проснулися, то загиблих уже не знайшли, і тільки на місці домовин стояли довгими рядами сірі кам’яні хрести, а одна із могил була у формі бандури, на місці полеглого бандуриста Остапа, який керував підкопом фортечного муру.
Сам козацький характер кладовища має вагомі історичні підстави. Після переможної битви під Пилявцями війська повстанців рушили на Львів. Відповідно до рішення військової ради, основні козацькі сили здобували замки лише з ходу, а при активному опорі поляків облогу залишали на селянські загони. Наприкінці вересня 1648р. від війська М.Кривоноса відокремився загін під проводом полковника Дзевалова та сотників Васильєва і Петра Костенка в кількості семи тисяч чоловік, який взяв фортецю в облогу. Кількості оточених поляків не встановлено, але враховуючи їх паніку та навальний наступ козаків, слід припустити, що їх було не мало, причому всіх статей та віку.
Надзвичайно активно саме козацький характер кладовища почали пропагувати у 30-х роках минулого століття, в умовах піднесення національної самосвідомості під польським пануванням. Саме тоді на кладовищі знайдено могилу з написом «Сотник Войска Запорожского помер 1665г». Слід відмітити, що поодинокі поховання городових козаків відбувалися на П’ятницькому кладовищі ще, очевидно, з XVI століття, так як у люстрації за 1563 рік згадуються у місті козаки, як наприклад Василь Козак.
Наприкінці 80-х – початку 90-х років Товариство охорони пам’яток історії і культури під керівництвом заступника голови Заремби Сергія Захаровича проводило дослідження кладовища без розкопок, піднімалися плити та хрести. Було знайдено козацьку люльку, підкови від козацьких чобіт, талісман – козацьке сердечко. По надписі на одній плиті було встановлено напис церкви Парасковії, на іншій «Преподобний» (очевидно похований священик). Під плитою у вигляді великої бандури за їх версією поховано полкового бандуриста. Гіпотетично на кладовищі поховано до 500 козаків. У 1995 році на козацькому цвинтарі було встановлено пам`ятник у вигляді мальтійського хреста на честь козаків, загиблих під час штурму Кременецької фортеці. Товариство охорони пам`яток історії і культури нарахувало на кладовищі 105 могил, як хрестів, так і надгробних плит. Три з них у формі бандур. Розташування могильних надгробків є несистематичне та немає чіткого планування. Більш густо могили знаходяться в центральній та південно – східній частині кладовища, а у західній переходять у окремі поховання. Надписи на могилах виконані церковнослов’янською мовою та практично стерті. Досить багато хрестів на території кладовища розташовані практично одні біля одного. Виключаючи факт багатошарового поховання, коли покійника клали на місце попередньої могили, схиляємося до факту, що така щільність пов’язана із одночасними похованнями греко-католиків та православних у XVIII ст., коли православ’я було усунуто з релігійного життя краю.
Таким чином, спираючись на факти та результати дослідження, слід відмітити, що П’ятницьке кладовище є старим міщанським кременецьким кладовищем. Після штурму та захоплення Кременецького замку козацько-селянськими загонами на території кладовища були поховані загиблі козаки та селяни. Поховання козаків здійснювалися і в пізніший період часу, але основну їх частину становили городові, які були на службі у місцевої шляхти.

ЄВРЕЙСЬКИЙ ЦВИНТАР
Історія єврейської громади Кременця сягає першої половини XV ст. Кременецькому єврейському цвинтарю вже півтисячі років.
Розташований цвинтар на горі, поруч з козацькими могилами.
Як відомо, до Другої Світової війни у Кременці нараховувалася велика кількість євреїв. Вони почали селитися у місті у XV столітті, якраз тоді, коли Кременцю було надане Магдебурзьке право на самоврядування. На початку ХХ за переписом населення, єврейська громада нараховувала 6 397 осіб. Це становило понад 40 відсотків жителів. У міжвоєнні роки посилився виїзд кременецьких євреїв за океан, що почався ще наприкінці ХІХ ст. Із сім’ї одного з таких кременецьких емігрантів походить всесвітньо відомий музикант Ісак Стерн.
Серед осіб, які протягом XVI—XVIII ст. очолювали кременецький кагал, було кілька відомих іудейських богословів. У місті народився, провів значну частину життя і помер знаменитий єврейський просвітитель ХІХ ст. Ісак Бер-Левінзон. Також тут проводив свою діяльність цадик Мордехай. Відомо, що ці два діячі поховані на кременецькому єврейському кладовищі, проте їх могили ще й досі не відшукали.
Проте Друга світова війна внесла деякі свої корективи і залишила значний багряний слід в історії єврейської громади Кременця. Як відомо, у 1942 року німці окупували наше місто. 22 липня була знищена головна синагога, а також створено гетто, у яке зігнали євреїв з усього Кременця й навколишніх сіл. У ніч з 2 на 3 вересня 1942 року мешканців гетто вивезли на околицю міста та розстріляли. Тоді ж була спалена центральна частина міста.
У Кременці кладовище займає площу понад 2 га. На даний момент стан пам'ятників незадовільний.
„Бейт альмін”, єврейське - „дім вічності”. Так називається у євреїв цвинтар на якому поховано вірних у відповідності з єврейською традицією. Земля на цвинтарі вважається святою. Ранні єврейські цвинтарі були розташовані за межами міста. Євреїв хоронили сидячи, а над могилою ставили кам`яний надгробок (мацеву), на котрому був надпис на івриті. У діаспорі, була традиція ховати ногами в бік Єрусалима.
Хоча єврейський квартал у Кременці був повністю знищений, але стародавній „бейт альмін” – єврейський цвинтар, розташований по вулиці Джерельна зберігся до наших днів. Розташований він на схилі гори за Хрестовоздвиженською Церквою. На клавдовищі поховані як прості євреї, так і євреї, котрі залишили в історії великий слід. Як наприклад там знаходиться могила великого єврейського просвітителя Ісаака Бер Лівінзона, що жив у ХІХ столітті. Остатні поховання відбувалися тут в 70-х роках ХХ ст.
Увесь схил гори ніби усіяний надгробними саркофагами, котрі лежать на землі і зроблені у вигляді невеличкої труни. І чим вище угору, тим більше зустрічається стел-мацевів – кам`яні плити, з написами на івриті і символами чи орнаментами рельєфно вирізьбленими на камені. На самому верху кладовища ці стели творять цілі ряди. Мацеви, вражають уяву багатством декору, різноманітністю символіки і свідчать про мистецтво єврейських майстрів-каменярів. Одні мають прямокутний верх, інші – зрізані кути, зустрічаються також з фігурним завершенням (циркулярним або напівциркулярним) та з кутом на два скати.
У добре збережених мацевах більшу частину займає епітафія зроблена на івриті. За звичай вона розповідає про особистість покійного і його діяльність, а також це є чудове джерело генеалогічної інформації. Містить вона, як правило, 4 елементи: вступну формулу, ім'я похованого, дату смерті за єврейським календарем і благословення (євлогію). На деяких епітафіях включені цитати з Біблії чи Талмуда, як формули похвали померлого, вираження скорботи і горя близьких померлого, впевненості у воскресінні мертвих.
Крім того на мацевах можна зустріти різні символи, котрі віддзеркалювали релігійний і громадський статус померлого, його професію. Зірки Давида, котрі видніються на мацевах, свідчать про те, що ці могили повстали не раніше кінця ХІХ, початку ХХ ст.

МОНАСТИРСЬКИЙ ЦВИНТАР
По сусідству з Богоявленським монастирем знаходиться старовинний Монастирський цвинтар, який на згадку про монахів-василіан інколи називають Базиліанським або Василіанським. Василіанський цвинтар – це давня уніатська некрополія, що знаходиться у північній частині міста на схилі гори Воловиця. Дане кладовище повстало первісно ще як місце поховання отців реформаторів.
Тут поховані викладачі Волинського ліцею, у тому числі знаменитий ботанік Віллібальд Бессер (1784 – 1842), який після виходу на пенсію повернувся з Києва у місто своєї молодості і доживав тут віку, відомий художник; графік Йозеф Заундерс (Сандерс) (1773 – 1853), уродженець Лондона, російський придворний художник і професор Віленського університету, який наприкінці життя перебрався у Кременець і тут знайшов місце вічного спочинку; воїни УНР, що полягли в Кременці 1919р.; червоноармійці, які загинули в боях за місто в березні 1944р. Наприкінці 50-х рр. ХХ ст. на Монастирський цвинтар перенесли останки митрополита Олексія (Громадського), який під час війни очолював так звану Автономну Православну Церкву на Україні й трагічно загинув на початку травня 1943р.
Більша частина цвинтаря – сучасні поховання, а трохи вище є біла церква-каплиця побудована у стилі класицизму і яка датується XVIII-XIX ст., навколо якої і розташовані старовинні поховання.

ПОЛЬСЬКИЙ ЦВИНТАР
Польський цвинтар засновано у 1890 році на схилах гори Воловиці відповідно до ініціативи Антонія Полмацького, після того, коли Туницький та Василіанські цвинтарі були передані місцевим православним. У 30-х рр. ХХ ст. на цвинтарі з’явилася могила невідомого солдата, де поховано поляків, які брали участь у Першій Світовій війні. На польському кладовищі поховано також жертви німецьких бомбардувань із 12 вересня 1939 року.
Цвинтар розташований в лісі. З центру міста треба піднятися вгору в районі центрального відділення зв`язку і по вулиці Олени Пчілки піднятися до цвинтаря.
Відразу зустрічного вітає граційна каплиця Мочульських – побудована коштом заможної кременецької родини у міжвоєнний період. Подальша доля і драма родини даної у час другої світової війни склалися так, що жоден її член не спочив у родинному гробовці. Каплиця після війни знаходилась у зруйнованому стані, лише у 1990 році її відремонтували.
При вході на кладовище по ліву руку ми можемо побачити братську могилу і одночасно пам`ятник Поляків замордованих на схилах Хрестової гори у 1941-1944 рр. (середовище інтелігенції а також близько 2500 жителів Кременця).

ТУНИЦЬКИЙ ЦВИНТАР
Це сьогодні православний цвинтар, що знаходиться на передмісті Кременця Туниках, мальовничо розміщений на східних схилах гори Хрестової. 
До цвинтаря ми піднімаємось чарівною вуличкою міста, викладеною бруківкою XIX століття, назва даної вулички – Старого Детюка – пов`язана з прізвищем ботаніка і письменника Антонія Анджеєвського, а конкретно із назвою його книги «Лемент Старого Детюка». Туницький цвинтар, заснований під кінець XVIII ст. у 1791 році, це справжній пантеон отців міста – багатих міщан, купців, лікарів, науковців, митців, які надовго вписалися в історію кременецького граду. Кременецька некрополія, яка служила місцем вічного спочинку для католиків, греко-католиків та православних, характеризується численною і прекрасною архітектурою і надгробною різьбою, яку і сьогодні маємо змогу з Вами побачити. На кладовищі збереглося кілька прекрасних надгробних плит майстерно виконаних. Серед видатних осіб похованих на даному цвинтарі слід згадати професора Вищої Волинської гімназії, а раніше придворного художника польського короля Йосифа Пічмана (1758-1834), вихідця з Німеччини, який з 1806р. жив у Кременці і працював тут вчителем малювання, а також його дружини Агнєшки з Бодуенів Пічман, що померла у 1880 році.
Цікавою для літераторів і поціновувачів епохи Романтизму є могила родини Янушевських, де похована мати відомого польського поета Юліуша Словацького – Саломея Словацька-Бекю з Янушевських. Пам`ятник витриманий в стилі ампір, виготовлений з місцевого рожевого пісковику, має форму прямокутного постаменту, що завершується урною-вазоном. На всіх 4-ьох боках постаменту містяться написи виконані оригінальними літерами. На одній із них видніє напис (цитата):
"Juliuszowi Słowackiemu, urodzony w Krzemieńcu 4 września 1809, umarł w Paryżu 3 kwietnia 1849 r. i Melanii Januszeskiey (pisownia oryginalna!) matce Teodora i Alexandry Januszeskich".
Даний обеліск споруджено за життя Саломеї відразу після смерті її сина Юліуша Словацького. На одній зі стін постаменту вирито інскрипція присвячена фундаторці:
"Salomea z Januszewskich/Becu, wdowa po Euzebiuszu Słowackim, Matka Juliusza Słowackiego, żyła lat 65, umarła dnia 26 lipca r. 1855".
На наступній стороні є напис (cyt):
"D.O.M. tu spoczywają zwłoki Alexandry z do. Manowskich i Teodora Januszewskich. Alexandra żyła lat 58, um. 11 listopada 1833 r., Teodor żył lat 80, um. 3 lipca 1857 r."
Сама могила давніше була оточена кованою огорожею, яку демонтували в післявоєнний період.
На Туницькому кладовищі похований радянський воїн В. Я. Медведєв, який загинув у 1944 р. при окупації Кременця. На могилі встановлений пам'ятник у вигляді стели, що закінчується вгорі п'ятикутною зіркою.

ВІЙСЬКОВИЙ ЦВИНТАР
У місті Кременці в районі Дубенської є давнє кладовище, яке має назву «Калантир».
Біля автостанції центральна в Кременці вулиця роздвоюється. Якщо прямувати праворуч (це вулиця Ольжича), а згодом повернути на вулицю Відродження, можна дійти до Калантир.
Тут до сьогодні стоїть церква Святої Трійці (первісно – Олександра Невського, потім – Іоанна Хрестителя), зведена у 1896-1897 рр.
Окремі дані про Калантир відносяться до XVII століття. У 1637-1640 роках це кладовище носило назву «Калантирь».
Історію походження даної назви люди пов'язують із трагічними подіями, що відбулися на наших землях у XVI-XVII століттях. Окрім війн і повстань краєм прокотилась страшна хвороба — чума. Вона косила людей у селах і містах, від великого мору вмирали старі і діти. Людей, померлих від чуми, не можна було хоронити на міських цвинтарях, оскільки інфекція могла поширюватись на здорове населення. Тому тих нещасних проводили в останню путь на спеціально відведених кладовищах, які були здебільшого за містом. Можливо саме тоді з'явились перші поховання в районі Дубенської. Щодо назви, то спочатку цвинтар називався Карантин – оскільки це була інфекційно заражена територія. Згодом, коли хвороба відступила, назва кладовища змінилася на «Калантир».
З XIX століття, а точніше з 1850 року цвинтар почали називати «Старий плон». Тоді його управителем було Якутське братство, яке отримало землю у 1255 сажнів і землі С.І. Скакальського, які надані йому Кременецькою міською управою 14 серпня 1895 року на прохання братства. Відведена земля почала називатися «Новий Олександрійський плон» або «Новий плон». У 1896 році на «Новому плоні» на кошти командира 42-го Якутського піхотного полку Митрофана Барщева збудовано церкву на честь Олександра Невського. Через рік навпроти церкви збудували дзвіницю у формі башти. Згодом храм пересвятили в ім’я Усікновення чесної глави Іоанна Хрестителя.
6 січня 1928 року кладовище розділили на дві частини. Військові одержали північні землі (в сторону села Білокриниця). Світським особам віддали південну частину із церквою, дзвіницею і сторожкою.
У важкий воєнний і післявоєнний час на кладовище ніхто не приходив. Воно поросло бур'яном, від огорожі не залишилось ні сліду, а церква пустувала і руйнувалась. Мало хто знав про місце на цвинтарі, яке з'явилось тут у 1941 році. Перед самим приходом німців у Кременець енкаведисти прагнули позбутись своїх жертв — людей, яких закатували у Кременецькій тюрмі. Вони відносили трупи на цвинтар і закопували їх по кілька в одну яму.
У 1991 році було прийнято рішення про відбудову церкви. Частину грошей зібрали мешканці навколишніх вулиць, дещо виділило АТП-16155, районний осередок пасічників-любителей, чималу допомогу надала військова частина, що знаходилась в Білокриниці.
У 1993 р., після тривалого запустіння, храм висвятили в ім’я Пресвятої Трійці.

МЕМОРІАЛ СЛАВИ
Ще одним похованням у місті є Військове кладовище розташоване у сквері перед педінститутом. 19 березня 1944 р. Кременець був окупований підрозділами Радянської Армії. Частина бійців, загиблих під час боїв за місто (200 чол.), була похована у сквері перед колишнім ліцеєм (тепер педінститутом) в 10 індивідуальних могилах і одній братській. Імена воїнів відомі. 10 могил з надгробними плитами, на яких викарбовано імена полеглих. На братській могилі пам'ятник – скульптурна фігура воїна на постаменті.
Торкається блакиті неба горами сивочолий Кременець, що багато бачив і багато пережив за свою 786-літню історію.
Багате й цікаве її минуле, овіяне багатьма легендами. Численні пам’ятки старовини, глибокі традиції духовного життя, розкішна природа, мальовничі краєвиди, справляють незабутні враження та залишають по собі щире бажання повертатися сюди знову і знову.

Чеснохрестська церква

DSC 0066 z

Навпроти Кременецького Богоявленського жіночого монастиря на Дубенській вулиці стоїть дерев`яна Чеснохрестська церква, яка датується 1887-1889 рр.

Церкву збудували замість Свято-Пятницької Запотоцької, про яку вперше згадувалось у документах ще у 1563 року. Церкву св. Параскеви П`ятниці 1636 року перенесли на Дубенське передмістя, а 1672 року вона була спалена татарами. Про відбудову церкви точних відомостей немає. Проте вже у 1684 року храм був діючим. На початку XVIII століття Хрестовоздвиженська церква була православною і мала богодільню для немічних і самотніх бідних людей. В її іконостасі була давня ікона Богоматері в срібній оправі з П`ятницької церкви.

Наприкінці XIX століття в храмі знаходились дуже цінні давні богословські книги – «Требник» 1693 року, «Октоїх» 1644 року видані у Львові. Крім того, в архіві храму знаходились багато цінних документів, серед яких і фундушеві грамоти. На сьогодні це єдина дерев`яна культова споруда міста Кременця, яка побудована згідно проекту волинського єпархіального архітектора.

Дочірні категорії

Кременеччина туритстичнаНаціональний природній парк "Кременецькі гори"Кременецький ботанічний садМузей Юліуша Словацького