Ukrainian English Polish Russian

Кременецькі некрополі

Кременецькі некрополі


На схилах Кременецьких гір збереглися старовинні цвинтарі, за якими можна дослідити історію міста. У Кременці є кілька некрополів, зокрема Туницьке, військове та Монастирське кладовища, старовинний польський цвинтар. А також П'ятницький (Козацький) цвинтар з могилами козаків, що загинули в боях за звільнення Кременця від влади Польщі (1648-51 рр.) та єврейський кірхут.

КОЗАЦЬКИЙ ЦВИНТАР
У історичному місті Кременці, на невеличкому плато, що розташоване на схилі гори Черча (колишня назва Чернеча, від чернечого монастиря, котрий стояв на ній) знаходиться козацький цвинтар.
Колись тут стояла церква Св. Параскеви П’ятницi, коло котрої були захоронення православних християн. А це місце в народі стало з часом називатися „п’ятницьке”. Згодом ця дерев’яна церква була перенесена у інше місце, навпроти Богоявленського монастиря, де тепер знаходиться Хрестовоздвиженська Церква. Відповідно до статистичних даних, Кременецький козацький цвинтар на горі Черча – єдиний в Україні, де збереглися такі могили.
Назва кладовища П’ятницьке є первісним і пов’язане із розташуванням там у XVI столітті церкви Святої Великомучениці Параскеви. Вона згадується в люстрації від 1552 року в переліку п’яти церков міста Кременця: Святого Спаса, Святої Пречистої, Воскресіння Христового, Святого Миколая, Святої П’ятниці з власним священиком. В люстрації від 1563 року згадується священик Никифор, якому було надано без плати два рента землі на подвір’я та два з половиною на город. Територія, на якій знаходилася церква, називалася Запоточчя, і була відділена від міста потоком Ірва.
Згадується вона і в акті від 18 лютого 1636 року в постанові польської урядової комісії про розподіл в Кременці церков між православними та греко-католиками, при чому П’ятницька залишалася за православними. В документі зазначається, що прихожани скаржилися на незручності підходу до церкви через крутизну схилу та просили дозволу про перенесення її на рівнину у передмістя Дубенське. Комісія дала дозвіл та перенесення, і воно відбулося. На новому місці вона знаходилася до свого зруйнування. Ще в період існування церкви на горі, на її подвір’ї ховали покійників, і на кінець XIX ст. це кладовище називали «П’ятенкою». На місці, де був престол церкви, стоїть дерев’яний хрест. Щорічно у вівторок Фоминої неділі здійснювалися проводи.
Саме кладовище розташовувалося «від окописька жидівського і гірської дороги до гори Черча. Перед цвинтарем церква П’ятницька». А отже на кінець XVIII століття воно займало набагато більшу територію ніж зараз.
Інша назва кладовища – «козацьке», пов’язане із подіями 1648 року, яке пов’язане зі штурмом Кременецького замку. Про це свідчить народна традиція та легенда. Захопивши укріплення, козацько–селянські загони зазнали великих втрат. Цілий день українське воїнство та кременецький люд копали могили убитим товаришам, а на вечір, коли закінчилася панахида, уже сіло сонце. «Не годиться ховати героїв за пітьми, - сказав до козацтва Максим Кривоніс, - поховаємо їх удосвіта. А зараз пом’янімо побратимів наших і спочинемо».
На ранок, коли козаки проснулися, то загиблих уже не знайшли, і тільки на місці домовин стояли довгими рядами сірі кам’яні хрести, а одна із могил була у формі бандури, на місці полеглого бандуриста Остапа, який керував підкопом фортечного муру.
Сам козацький характер кладовища має вагомі історичні підстави. Після переможної битви під Пилявцями війська повстанців рушили на Львів. Відповідно до рішення військової ради, основні козацькі сили здобували замки лише з ходу, а при активному опорі поляків облогу залишали на селянські загони. Наприкінці вересня 1648р. від війська М.Кривоноса відокремився загін під проводом полковника Дзевалова та сотників Васильєва і Петра Костенка в кількості семи тисяч чоловік, який взяв фортецю в облогу. Кількості оточених поляків не встановлено, але враховуючи їх паніку та навальний наступ козаків, слід припустити, що їх було не мало, причому всіх статей та віку.
Надзвичайно активно саме козацький характер кладовища почали пропагувати у 30-х роках минулого століття, в умовах піднесення національної самосвідомості під польським пануванням. Саме тоді на кладовищі знайдено могилу з написом «Сотник Войска Запорожского помер 1665г». Слід відмітити, що поодинокі поховання городових козаків відбувалися на П’ятницькому кладовищі ще, очевидно, з XVI століття, так як у люстрації за 1563 рік згадуються у місті козаки, як наприклад Василь Козак.
Наприкінці 80-х – початку 90-х років Товариство охорони пам’яток історії і культури під керівництвом заступника голови Заремби Сергія Захаровича проводило дослідження кладовища без розкопок, піднімалися плити та хрести. Було знайдено козацьку люльку, підкови від козацьких чобіт, талісман – козацьке сердечко. По надписі на одній плиті було встановлено напис церкви Парасковії, на іншій «Преподобний» (очевидно похований священик). Під плитою у вигляді великої бандури за їх версією поховано полкового бандуриста. Гіпотетично на кладовищі поховано до 500 козаків. У 1995 році на козацькому цвинтарі було встановлено пам`ятник у вигляді мальтійського хреста на честь козаків, загиблих під час штурму Кременецької фортеці. Товариство охорони пам`яток історії і культури нарахувало на кладовищі 105 могил, як хрестів, так і надгробних плит. Три з них у формі бандур. Розташування могильних надгробків є несистематичне та немає чіткого планування. Більш густо могили знаходяться в центральній та південно – східній частині кладовища, а у західній переходять у окремі поховання. Надписи на могилах виконані церковнослов’янською мовою та практично стерті. Досить багато хрестів на території кладовища розташовані практично одні біля одного. Виключаючи факт багатошарового поховання, коли покійника клали на місце попередньої могили, схиляємося до факту, що така щільність пов’язана із одночасними похованнями греко-католиків та православних у XVIII ст., коли православ’я було усунуто з релігійного життя краю.
Таким чином, спираючись на факти та результати дослідження, слід відмітити, що П’ятницьке кладовище є старим міщанським кременецьким кладовищем. Після штурму та захоплення Кременецького замку козацько-селянськими загонами на території кладовища були поховані загиблі козаки та селяни. Поховання козаків здійснювалися і в пізніший період часу, але основну їх частину становили городові, які були на службі у місцевої шляхти.

ЄВРЕЙСЬКИЙ ЦВИНТАР
Історія єврейської громади Кременця сягає першої половини XV ст. Кременецькому єврейському цвинтарю вже півтисячі років.
Розташований цвинтар на горі, поруч з козацькими могилами.
Як відомо, до Другої Світової війни у Кременці нараховувалася велика кількість євреїв. Вони почали селитися у місті у XV столітті, якраз тоді, коли Кременцю було надане Магдебурзьке право на самоврядування. На початку ХХ за переписом населення, єврейська громада нараховувала 6 397 осіб. Це становило понад 40 відсотків жителів. У міжвоєнні роки посилився виїзд кременецьких євреїв за океан, що почався ще наприкінці ХІХ ст. Із сім’ї одного з таких кременецьких емігрантів походить всесвітньо відомий музикант Ісак Стерн.
Серед осіб, які протягом XVI—XVIII ст. очолювали кременецький кагал, було кілька відомих іудейських богословів. У місті народився, провів значну частину життя і помер знаменитий єврейський просвітитель ХІХ ст. Ісак Бер-Левінзон. Також тут проводив свою діяльність цадик Мордехай. Відомо, що ці два діячі поховані на кременецькому єврейському кладовищі, проте їх могили ще й досі не відшукали.
Проте Друга світова війна внесла деякі свої корективи і залишила значний багряний слід в історії єврейської громади Кременця. Як відомо, у 1942 року німці окупували наше місто. 22 липня була знищена головна синагога, а також створено гетто, у яке зігнали євреїв з усього Кременця й навколишніх сіл. У ніч з 2 на 3 вересня 1942 року мешканців гетто вивезли на околицю міста та розстріляли. Тоді ж була спалена центральна частина міста.
У Кременці кладовище займає площу понад 2 га. На даний момент стан пам'ятників незадовільний.
„Бейт альмін”, єврейське - „дім вічності”. Так називається у євреїв цвинтар на якому поховано вірних у відповідності з єврейською традицією. Земля на цвинтарі вважається святою. Ранні єврейські цвинтарі були розташовані за межами міста. Євреїв хоронили сидячи, а над могилою ставили кам`яний надгробок (мацеву), на котрому був надпис на івриті. У діаспорі, була традиція ховати ногами в бік Єрусалима.
Хоча єврейський квартал у Кременці був повністю знищений, але стародавній „бейт альмін” – єврейський цвинтар, розташований по вулиці Джерельна зберігся до наших днів. Розташований він на схилі гори за Хрестовоздвиженською Церквою. На клавдовищі поховані як прості євреї, так і євреї, котрі залишили в історії великий слід. Як наприклад там знаходиться могила великого єврейського просвітителя Ісаака Бер Лівінзона, що жив у ХІХ столітті. Остатні поховання відбувалися тут в 70-х роках ХХ ст.
Увесь схил гори ніби усіяний надгробними саркофагами, котрі лежать на землі і зроблені у вигляді невеличкої труни. І чим вище угору, тим більше зустрічається стел-мацевів – кам`яні плити, з написами на івриті і символами чи орнаментами рельєфно вирізьбленими на камені. На самому верху кладовища ці стели творять цілі ряди. Мацеви, вражають уяву багатством декору, різноманітністю символіки і свідчать про мистецтво єврейських майстрів-каменярів. Одні мають прямокутний верх, інші – зрізані кути, зустрічаються також з фігурним завершенням (циркулярним або напівциркулярним) та з кутом на два скати.
У добре збережених мацевах більшу частину займає епітафія зроблена на івриті. За звичай вона розповідає про особистість покійного і його діяльність, а також це є чудове джерело генеалогічної інформації. Містить вона, як правило, 4 елементи: вступну формулу, ім'я похованого, дату смерті за єврейським календарем і благословення (євлогію). На деяких епітафіях включені цитати з Біблії чи Талмуда, як формули похвали померлого, вираження скорботи і горя близьких померлого, впевненості у воскресінні мертвих.
Крім того на мацевах можна зустріти різні символи, котрі віддзеркалювали релігійний і громадський статус померлого, його професію. Зірки Давида, котрі видніються на мацевах, свідчать про те, що ці могили повстали не раніше кінця ХІХ, початку ХХ ст.

МОНАСТИРСЬКИЙ ЦВИНТАР
По сусідству з Богоявленським монастирем знаходиться старовинний Монастирський цвинтар, який на згадку про монахів-василіан інколи називають Базиліанським або Василіанським. Василіанський цвинтар – це давня уніатська некрополія, що знаходиться у північній частині міста на схилі гори Воловиця. Дане кладовище повстало первісно ще як місце поховання отців реформаторів.
Тут поховані викладачі Волинського ліцею, у тому числі знаменитий ботанік Віллібальд Бессер (1784 – 1842), який після виходу на пенсію повернувся з Києва у місто своєї молодості і доживав тут віку, відомий художник; графік Йозеф Заундерс (Сандерс) (1773 – 1853), уродженець Лондона, російський придворний художник і професор Віленського університету, який наприкінці життя перебрався у Кременець і тут знайшов місце вічного спочинку; воїни УНР, що полягли в Кременці 1919р.; червоноармійці, які загинули в боях за місто в березні 1944р. Наприкінці 50-х рр. ХХ ст. на Монастирський цвинтар перенесли останки митрополита Олексія (Громадського), який під час війни очолював так звану Автономну Православну Церкву на Україні й трагічно загинув на початку травня 1943р.
Більша частина цвинтаря – сучасні поховання, а трохи вище є біла церква-каплиця побудована у стилі класицизму і яка датується XVIII-XIX ст., навколо якої і розташовані старовинні поховання.

ПОЛЬСЬКИЙ ЦВИНТАР
Польський цвинтар засновано у 1890 році на схилах гори Воловиці відповідно до ініціативи Антонія Полмацького, після того, коли Туницький та Василіанські цвинтарі були передані місцевим православним. У 30-х рр. ХХ ст. на цвинтарі з’явилася могила невідомого солдата, де поховано поляків, які брали участь у Першій Світовій війні. На польському кладовищі поховано також жертви німецьких бомбардувань із 12 вересня 1939 року.
Цвинтар розташований в лісі. З центру міста треба піднятися вгору в районі центрального відділення зв`язку і по вулиці Олени Пчілки піднятися до цвинтаря.
Відразу зустрічного вітає граційна каплиця Мочульських – побудована коштом заможної кременецької родини у міжвоєнний період. Подальша доля і драма родини даної у час другої світової війни склалися так, що жоден її член не спочив у родинному гробовці. Каплиця після війни знаходилась у зруйнованому стані, лише у 1990 році її відремонтували.
При вході на кладовище по ліву руку ми можемо побачити братську могилу і одночасно пам`ятник Поляків замордованих на схилах Хрестової гори у 1941-1944 рр. (середовище інтелігенції а також близько 2500 жителів Кременця).

ТУНИЦЬКИЙ ЦВИНТАР
Це сьогодні православний цвинтар, що знаходиться на передмісті Кременця Туниках, мальовничо розміщений на східних схилах гори Хрестової. 
До цвинтаря ми піднімаємось чарівною вуличкою міста, викладеною бруківкою XIX століття, назва даної вулички – Старого Детюка – пов`язана з прізвищем ботаніка і письменника Антонія Анджеєвського, а конкретно із назвою його книги «Лемент Старого Детюка». Туницький цвинтар, заснований під кінець XVIII ст. у 1791 році, це справжній пантеон отців міста – багатих міщан, купців, лікарів, науковців, митців, які надовго вписалися в історію кременецького граду. Кременецька некрополія, яка служила місцем вічного спочинку для католиків, греко-католиків та православних, характеризується численною і прекрасною архітектурою і надгробною різьбою, яку і сьогодні маємо змогу з Вами побачити. На кладовищі збереглося кілька прекрасних надгробних плит майстерно виконаних. Серед видатних осіб похованих на даному цвинтарі слід згадати професора Вищої Волинської гімназії, а раніше придворного художника польського короля Йосифа Пічмана (1758-1834), вихідця з Німеччини, який з 1806р. жив у Кременці і працював тут вчителем малювання, а також його дружини Агнєшки з Бодуенів Пічман, що померла у 1880 році.
Цікавою для літераторів і поціновувачів епохи Романтизму є могила родини Янушевських, де похована мати відомого польського поета Юліуша Словацького – Саломея Словацька-Бекю з Янушевських. Пам`ятник витриманий в стилі ампір, виготовлений з місцевого рожевого пісковику, має форму прямокутного постаменту, що завершується урною-вазоном. На всіх 4-ьох боках постаменту містяться написи виконані оригінальними літерами. На одній із них видніє напис (цитата):
"Juliuszowi Słowackiemu, urodzony w Krzemieńcu 4 września 1809, umarł w Paryżu 3 kwietnia 1849 r. i Melanii Januszeskiey (pisownia oryginalna!) matce Teodora i Alexandry Januszeskich".
Даний обеліск споруджено за життя Саломеї відразу після смерті її сина Юліуша Словацького. На одній зі стін постаменту вирито інскрипція присвячена фундаторці:
"Salomea z Januszewskich/Becu, wdowa po Euzebiuszu Słowackim, Matka Juliusza Słowackiego, żyła lat 65, umarła dnia 26 lipca r. 1855".
На наступній стороні є напис (cyt):
"D.O.M. tu spoczywają zwłoki Alexandry z do. Manowskich i Teodora Januszewskich. Alexandra żyła lat 58, um. 11 listopada 1833 r., Teodor żył lat 80, um. 3 lipca 1857 r."
Сама могила давніше була оточена кованою огорожею, яку демонтували в післявоєнний період.
На Туницькому кладовищі похований радянський воїн В. Я. Медведєв, який загинув у 1944 р. при окупації Кременця. На могилі встановлений пам'ятник у вигляді стели, що закінчується вгорі п'ятикутною зіркою.

ВІЙСЬКОВИЙ ЦВИНТАР
У місті Кременці в районі Дубенської є давнє кладовище, яке має назву «Калантир».
Біля автостанції центральна в Кременці вулиця роздвоюється. Якщо прямувати праворуч (це вулиця Ольжича), а згодом повернути на вулицю Відродження, можна дійти до Калантир.
Тут до сьогодні стоїть церква Святої Трійці (первісно – Олександра Невського, потім – Іоанна Хрестителя), зведена у 1896-1897 рр.
Окремі дані про Калантир відносяться до XVII століття. У 1637-1640 роках це кладовище носило назву «Калантирь».
Історію походження даної назви люди пов'язують із трагічними подіями, що відбулися на наших землях у XVI-XVII століттях. Окрім війн і повстань краєм прокотилась страшна хвороба — чума. Вона косила людей у селах і містах, від великого мору вмирали старі і діти. Людей, померлих від чуми, не можна було хоронити на міських цвинтарях, оскільки інфекція могла поширюватись на здорове населення. Тому тих нещасних проводили в останню путь на спеціально відведених кладовищах, які були здебільшого за містом. Можливо саме тоді з'явились перші поховання в районі Дубенської. Щодо назви, то спочатку цвинтар називався Карантин – оскільки це була інфекційно заражена територія. Згодом, коли хвороба відступила, назва кладовища змінилася на «Калантир».
З XIX століття, а точніше з 1850 року цвинтар почали називати «Старий плон». Тоді його управителем було Якутське братство, яке отримало землю у 1255 сажнів і землі С.І. Скакальського, які надані йому Кременецькою міською управою 14 серпня 1895 року на прохання братства. Відведена земля почала називатися «Новий Олександрійський плон» або «Новий плон». У 1896 році на «Новому плоні» на кошти командира 42-го Якутського піхотного полку Митрофана Барщева збудовано церкву на честь Олександра Невського. Через рік навпроти церкви збудували дзвіницю у формі башти. Згодом храм пересвятили в ім’я Усікновення чесної глави Іоанна Хрестителя.
6 січня 1928 року кладовище розділили на дві частини. Військові одержали північні землі (в сторону села Білокриниця). Світським особам віддали південну частину із церквою, дзвіницею і сторожкою.
У важкий воєнний і післявоєнний час на кладовище ніхто не приходив. Воно поросло бур'яном, від огорожі не залишилось ні сліду, а церква пустувала і руйнувалась. Мало хто знав про місце на цвинтарі, яке з'явилось тут у 1941 році. Перед самим приходом німців у Кременець енкаведисти прагнули позбутись своїх жертв — людей, яких закатували у Кременецькій тюрмі. Вони відносили трупи на цвинтар і закопували їх по кілька в одну яму.
У 1991 році було прийнято рішення про відбудову церкви. Частину грошей зібрали мешканці навколишніх вулиць, дещо виділило АТП-16155, районний осередок пасічників-любителей, чималу допомогу надала військова частина, що знаходилась в Білокриниці.
У 1993 р., після тривалого запустіння, храм висвятили в ім’я Пресвятої Трійці.

МЕМОРІАЛ СЛАВИ
Ще одним похованням у місті є Військове кладовище розташоване у сквері перед педінститутом. 19 березня 1944 р. Кременець був окупований підрозділами Радянської Армії. Частина бійців, загиблих під час боїв за місто (200 чол.), була похована у сквері перед колишнім ліцеєм (тепер педінститутом) в 10 індивідуальних могилах і одній братській. Імена воїнів відомі. 10 могил з надгробними плитами, на яких викарбовано імена полеглих. На братській могилі пам'ятник – скульптурна фігура воїна на постаменті.
Торкається блакиті неба горами сивочолий Кременець, що багато бачив і багато пережив за свою 786-літню історію.
Багате й цікаве її минуле, овіяне багатьма легендами. Численні пам’ятки старовини, глибокі традиції духовного життя, розкішна природа, мальовничі краєвиди, справляють незабутні враження та залишають по собі щире бажання повертатися сюди знову і знову.

Кременеччина туритстичнаНаціональний природній парк "Кременецькі гори"Кременецький ботанічний садМузей Юліуша Словацького