Миколаївський собор

На початку ХVI ст. в центрі міста з’явився дерев’яний парафіяльний костьол. У люстрації 1563 року йдеться про те, що по вулиці Єврейській (сучасна вулиця Шевченка) існував Свято-Миколаївський храм.  У 1606 р. тут поселилися ченці францисканського ордену. Невдовзі вони збудували собі мурований храм та житловий корпус і відмежувалися від міста цегляною стіною. Після польського повстання 1830-1831 рр. за розпорядженням царя Миколи І францисканський монастир закрили влітку 1832 р. царський уряд передав православній церкві старовинні споруди закритого ним францисканського монастиря і в грудні 1832 р. колишній монастирський костьол освятили в Миколаївський собор. Крім храму, з монастирських будівель збереглися прилеглий до нього чернечий корпус, дзвіниця та фрагменти мурів огорожі. У кінці XIX століття у соборі було два престоли – св. Миколая і св. Онуфрія, тут знаходилась чудотворні ікони Богоматері та святого Миколая зі згорілого у 1802 році дерев`яного Свято-Миколаївського храму. Деякий час у північній частині Миколаївського собору у боковому вівтарі св. Онуфрія служили священики драгунського полку, що квартирував у Кременці. Нині про цей епізод в історії храму нагадує цікава рельєфна ікона св. Онуфрія, що збереглася тут на північній стіні.

Миколаївський собор і чернечий корпус – ансамбль колишнього францисканського монастиря з костьолом і дзвіницею, спорудження яких тривало протягом ХVII-XVIII ст.  Костьол  був збудований у ренесансному стилі, але пізніше унаслідок перебудов набув деяких барокових рис. До північного фасаду собору примикає житловий корпус, кам’яний Г-подібний двоповерховий будинок.

Об’єкт взято під охорону на основі постанови РМ УРСР № 970 від 24 серпня 1963 р. Охоронний номер 668. Знаходиться на балансі Кременецько-Почаївського ДІАЗу; використовується як культова споруда.