Ukrainian English Polish Russian

Статистичне дослідження динаміки туристичних потоків на Замковій горі за 2014-2018 рр.

Статистичне дослідження динаміки туристичних потоків на Замковій горі за 2014-2018 рр.
Найцікавішим туристичним об’єктом Кременця,його візитівкою,є Замкова гора, дерев’яна фортеця якої змогла витримати облогу грізного хана Батия в 1240р., і яку через декілька років на вимогу монгольського хана Бурундая розібрали. Новий кам’яний замок почав споруджувати в 60-х роках ХІV ст. польський король Казимир III. Він простояв до осені 1648 року, коли його знищило багатотисячне військо Б. Хмельницького під час національно-визвольної війни українського народу проти Польщі. Замок утратив оборонні функції і вже не відбудовувався. Місцеві жителі Замкову гору називають Боною – іменем польської королеви, яка володіла містом протягом двадцяти років (1536-1556). Численні легенди про королеву Бону і сьогодні витають над руїнами старовинного замку. Завдяки своїй величі і красі легендарна Замкова гора із залишками колись неприступних фортечних мурів і сьогодні справляє на туристів незабутнє враження.
Моніторинг туристичних потоків на Замковій горі працівники заповідника здійснюють щорічно, згідно анкети, яка передбачає збір інформації щодо контингенту туристів, транспорту, яким вони прибули на об’єкт, тощо.
Мовою цифр це виглядає наступним чином:

Роки

2014 2015 2016 2017 2018

Дорослі

15019 18 633 18 671 19 656 22 468 

Діти  

4 284 5 497 6 797 7 270  7 773

Студенти

1 482  1 606  2 024  1 639 1 833 

Загальна кількість

з них іноземні туристи

20 785

218 

25 736

347

27 492

432

28 565

2 562

32 074

2 834 

Автомобілі

3 339  3 963 4 408 4 313  5 111 

К-ть екскурсій

292 309 343 312 328

  

Тож моніторинг засвідчив, що чітких ознак набирали наступні тенденції:
По-перше, кількість туристів, що побували на Замковій горі, збільшилась, а отже, інтерес до нашого міста залишався стабільним для пересічного українського туриста, який цікавиться історичним минулим своєї Батьківщини.
По-друге, протягом 2014-2016 рр. спостерігаємо значний спад кількості іноземних туристів, що відвідали наш заповідник. Це пов’язано з тим, що в 2014 році розпочалися бойові дії на території нашої держави, що погіршило геополітичний стан і спричинило навіть збільшення кількості громадян України, які виїхали за кордон. Проте з 2017 року спостерігається тенденція щодо збільшення кількості іноземних туристів, які відвідали Замкову гору, що пов’язано з відносною стабілізацією політичного стану в державі.
По-третє, слід відзначити тенденцію до зростання популярності так званого маршруту вихідного дня, який здебільшого представники малого та середнього бізнесу розробляють для себе на суботу-неділю згідно інформації, яку вони можуть почерпнути в Інтернеті. У такі туристично-пізнавальні подорожі вони вирушають переважно з членами їхніх сімей або друзями. Яскравим підтвердженням цьому є зростання кількості автомобілів, на яких екскурсанти піднімаються на Замкову гору.
Зростання туристичних потоків на історико-архітектурних об’єктах заповідника залежатиме, насамперед, від політичної та економічної ситуації в державі, що дозволить туристичному ринкові України перейти на нову, вищу ступінь.
Проте пріоритетною залишається проблема ремонту дорожнього полотна вул. Замкової, що веде до легендарної фортеці, та підсвітлення фортеці у нічний час.


Орися Оболончик

Почаївська ікона Божої Матері – історія коронації

Tochnaya kopiya CHudotvornoy ikonyi Bozhiey Materi Pochaevskiya

Почаївська ікона Божої Матері належить до числа найбільш шанованих святинь християн обох обрядів. У Почаївській Лаврі чудотворна ікона перебуває понад 400 років. Протягом 1721-1831 рр. було записано 539 чудес, які сталися перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці.
Почаївська Ікона Матері Божої писана темперою на дошці візантійським письмом і відноситься до богородичних ікон типу «Умиління». Вона не велика: 30 см висоти та 23 см ширини. Зображення Божої Матері поясне, на правій руці Богородиця держить Сина, а в лівій плат (хустку), яким прикриває ногу та спину Дитятка.
Святкування на честь Почаївської ікони Божої Матері припадає на 5 серпня і було встановлено в пам'ять визволення Свято-Успенської Почаївської Лаври від турецької облоги 20-23 липня 1675 року.
Власне історія появи цієї святині на Кременеччині сягає середини XVІ століття, коли на Волині, недалеко від Почаєва, у маєтку Орлі жила православна поміщиця, вдова Ганна Єрофіївна Гойська. У ту пору через Волинь проїжджав грецький митрополит Неофіт, що їздив, як і багато східних ієрархів того часу, за допомогою на територію православної Русі. У 1559 році Анна Гойська сердечно прийняла в себе високого гостя. В подяку за щирість прийому митрополит Неофіт на прощання благословив її древньою іконою Богоматері із Немовлям, яку привіз з собою з Константинополя. Мабуть, він узяв цю ікону як родову заповітну святиню в благословення на далекий шлях.
Тридцять років простояла отримана Гойською ікона в її замковій каплиці. Поступово домашні Гойської стали зауважувати, що від ікони виходить якесь незвичайне світло. Слуги сповістили про це Анну, але вона довго не хотіла вірити їх розповідям, поки сама не побачила уві сні ікону «у великому світлі».
Зцілення рідного брата поміщиці – Пилипа Козинського, який був сліпим від народження стало поштовхом, який і призвів до передачі святині в руки монахів Почаївської гори.
Урочисте перенесення ікони з маєтку Гойської до почаївських насельників відбулося, найімовірніше, в першій половині 1597 року, окільки вже 14 листопада 1597 року Гойська складає «фундушевий запис» на облаштування Почаївського монастиря.
З того часу ікона надзвичайно шанувалася християнами, а братія монастиря фіксували чудеса, що відбувалися за посередництвом ікони Божої Матері. У період від 14 до 20 червня 1770 р. екзарх всієї України, Кир Сильвестр Рудницький-Лубяницький досліджував достовірність чудес, що сталися за посередництвом чудотворної Почаївської ікони Божої Матері і визнав їх правдивими. Це стало основою для подальшого процесу коронації даної ікони.
1 травня 1773 р. Апостольська Столиця видала декрет, силою якого короновано Почаївську чудотворну ікону Божої Матері. Коронація відбулася велично. Понад 100000 людей і понад 1000 священиків прийняли участь у торжестві. Під звуки сурм і гарматних пострілів відбулося накладання корон на голови Богородиці та Дитяти.
Урочистий обряд коронування образів сягає далекої минувшини. Першу знану в історії Церкви коронацію виконав у Римі 732 р. Папа Григорій ІІ. Відтоді щораз частіше в історії зустрічається коронація ікон у різних країнах. В ХVІІ ст. було затверджено потрібні умови для коронації, а саме:
- образ повинен бути з давніх-давен оточений особливою шаною серед вірних;
- церковна влада має підтвердити на місці чудесні явища, що сталися за посередництвом даної ікони;
Коронацію Почаївської ікони Богородиці призначили на 8 вересня 1773-го року, яка мала тривати 8 днів. За підготовкою до урочистостей слідкував безпосередньо граф Микола Потоцький, який у цей період виступає як фундатор розбудови Почаївського монастиря.
Стара Троїцька церква, побудована родиною Домашевських 1649-го року, у цей період ще не була зруйнована – у ній над Царськими вратами стояла Чудотворна ікона Божої Матері.
Місце для коронації було вибрано на полі, у відлеглості одної версти на схід від монастиря. Тут поставлено тимчасову каплицю на 8 стовпах, відкриту на всі сторони, щоб присутні на урочистості могли все бачити. Посеред каплиці був поставлений престол. Дорога від монастиря до каплиці була обсаджена липами, що дало сучасну назву вулиці, яка веде до місця коронації Почаївської ікони Божої Матері – Липова алея. На дорозі поставлено п`ять тріумфальних воріт, на яких було розміщено різні малюнки, а також герби магнатів Потоцьких, Ржевуських, Осолінських та інших. З двох сторін дороги були розставлені картини із зображенням чудес від Почаївської ікони Божої Матері. Стіни воріт оздоблювали різнокольорові ліхтарики.
Коронації розпочалася урочистим перенесенням ікони Божої Матері з давнього Троїцького собору до каплиці. До місця коронації прибуло безліч прочан, в присутності яких єпископ Рудницький поклав корони на голови Божої Матері та Дитятка.
Сьогодні на місці, де відбулася урочиста коронація Почаївської ікони Божої Матері знаходиться монастирське кладовище із каплицею в честь Різдва Божої Матері (безпосередньо тут знаходився вівтар на якому відправляли літургію під час коронації). Вже у 19 столітті навколо каплиці заснували нове монастирське кладовище, а вулиця що веде до кладовища і сьогодні називається Липовою алеєю.

Магдебурзьке право міста Кременця

kremenets city coa 

(сучасний герб міста Кременця)

Славиться місто Кременець своєю історією, архітектурою, особистостями. Події, які у давнину відбувалися у місті, несуть свій відбиток і у сьогоденні. Традиції та уклад життя, характерні для сучасного населення, беруть свій початок у історичних перипетіях, про які варто згадати. Не так давно, кременчани відсвяткували День міста. А чи відомо чому це свято завжди відзначаємо у другу неділю травня? Так от, це відголосок події, яка прославила місто і дала величезний поштовх для його розвитку.
У період пізнього середньовіччя міста Центральної та Східної Європи поглинаються активним урбанізаційним процесом, який супроводжувався поширенням та присвоєнням містам магдебурзького права. Цей новий етап у розвитку міст ґрунтувався на присвоєнню громадам так званого нового «німецького права», яке вносило в життя локальних громад соціально-економічні зміни, особисту свободу для міщан, регулювання повинностей, просторову перебудову міст, правову перебудову. Даний процес називався у історичних джерелах локацією і супроводжувався наданням ряду привілеїв.
У більшості досліджень магдебурзьке право визначається як середньовічне міське право, за яким міста частково звільняються від центральної адміністрації або влади феодала та створюють органи місцевого самоврядування. Таким чином, місто було не обмеженим з боку центральної адміністрації і могло вільно розвиватись в площині економіки.
Назва «магдебурзьке право» походить від назви німецького (саксонського) міста Магдебург, яке у 1188 р. отримало право (привілеї) на самоврядування від архієпископа Віхмана – власника міста, а в 1294 р. це право підтвердив саксонський курфюрст Альберт.
Загалом, магдебурзьке право – це збірник законів, що виник у кінці XIII століття із «Саксонського Зерцала» і магдебурзького міського шеффенського права. Воно закріплювало права міських станів – купців, міщан, ремісників, було юридичним виявом успіхів міського населення в боротьбі проти феодалів, встановлювало порядок обрання і функціонування органів міського самоврядування, регулювало питання торгівлі, опіки, успадкування, визначало покарання за окремі види злочинів. Отримавши Магдебурзьке право, місто сплачувало в державну казну певну суму грошей, частина натуральних повинностей ліквідувалася, встановлювались єдині податки з ремесел та торгівлі, місто звільнялося від управління і суду королівських чи великокнязівських намісників. Після отримання привілей на здійснення самоврядування містом магдебург аналогічне право поширюється на інші німецькі міста, а потім сягає окремих міст Польщі, Литви, Чехії, Угорщини, приймаючи різні форми відповідно до місцевих умов, згодом потрапляє на територію сучасної України.
Кременцю магдебурзьке право надав 9 травня 1438 року великий литовський князь Свидригайло. Даний документ був написаний руською мовою, що було невластивим для локаційних привілеїв XV ст., які в основному писалися латинню. Кременець отримав німецьке право у неповному його варіанті, оскільки війт не обирався мешканцями міста, а призначався безпосередньо королем, князем. Надання місту магдебургії з рук самого великого князя литовського Свидригайла свідчить про значимість міста у той час, оскільки менші міста практикували викупівлю магдебурзького права у своїх феодалів, надавалися привілеї лише значимим містам.
Кременецький привілей надавався у вигляді контракту на війтівство і був адресований не всій громаді міста, а лише міщанинові німецького походження Юрку з міста Буськ, який міг, за прикладом інших тогочасних новолокованих міст основаних на німецькому (магдебурзькому) праві, виступати організатором міської громади.
Надання Кременцю Свидригайлом Магдебурзького права 1438 році стало наслідком активної політичної діяльності великого литовського князя, адже зважаючи на чітко виражену ворожість до всього запозиченого, князь розумів що магдебурзьке право для міст, які належали до його володінь, є потребою часу і що міста з даними йому локаційними привілеями матимуть значну перевагу. Мабуть, не малий вплив на рішення Свидригайла мали і співпраця із Тевтонським Орденом, а значить і безпосереднє знайомство із магдебурзьким правом на практиці. Соціально-економічну вигоду, яку забезпечувало державі магдебурзьке право в містах, можна порівняти з вигодою, яку дає сьогодні державі територія, у межах якої підприємницька діяльність здійснюється на пільгових умовах. Спустошена постійними набігами монголо-татар, значна частка території перебувала у стані соціально-економічного занепаду, і лише надання вольностей для поселенців із заходу ставало гарантією швидкого виходу держави з руїни. За короткий час міста з магдебурзьким правом перетворилися в «оази економічного процвітання» і стали основним джерелом надходжень ресурсів для відбудови знищеної соціально-економічної інфраструктури держави в цілому.
Із запровадженням магдебурзького права зростає роль місцевих органів влади у вирішенні питань місцевого господарства, місцевих фінансів, охорони правопорядку, місцевої адміністрації та судочинства.
Привілей 1438 року дарував місту жителям міста широкий спектр вольностей. Міщани підпорядковувались під юрисдикцію війта, звільнялись на кілька років від сплати податків, від повинностей ходити на толоку та давати підводи. Органом самоуправління стає магістрат, який дбав про оборону міста, порядок в ньому, розглядав цивільні справи, вирішував питання господарського життя міста, регулювали торгівельні операції, займався розподілом податків між міщанами та контролював їх своєчасний збір, санкціонував акти купівлі-продажу нерухомого майна в межах міста тощо.
Кременчани з магдебурзьким правом отримали право на будівництво крамниць, громадської лазні, шинків, право складу білої солі. Крім того, одночасно з магдебурзьким правом місто одержує право користуватися власним гербом, а також звільнялося від усіх повинностей на користь держави та магната, окрім військової. Сприяючи, з одного боку, утвердженню в місті іноземців, магдебурзьке право одночасно впливало й на більш швидке економічне зростання міста, оскільки відбувається розбудова ремісничих цехів, будуються млини інше. Крім того, відповідно міняється і урбаністичне планування міста, адже з`являється обов`язково центральна ринкова площа, яка у Кременці розташувалась на території сучасного Меморіалу слави, а з кутів ринкової площі відходили бічні вулички які мандрували у глибину міста.
Кременцеві кілька разів підтверджувалось магдебурзьке право князівським, а потім вже і королівським привілеєм. Така багатоетапність у становленні магдебурзького права була характерна для багатьох міст України та Європи. Це сформувало своєрідність і специфіку міського управління у нашому місті.
Віповідно цього року ми, кременчани, відзначаємо 580-річницю надання місту магдебурзького права.

Освітні традиції Кременця

Освітні традиції Кременця

Однією з найцікавіших сторінок історії Кременця є освітні традиції міста. Вони беруть початок з ХVІІ ст., коли в Кременці почала працювати перша братська школа.
У ХVІІІ ст. важливим освітнім осередком став єзуїтський колегіум. 1712 року єзуїти відкрили в Кременці школу граматики, через рік – школу риторики. 1740 року вони мали тут вже повну нижчу школу з п’ятьма вчителями, а 1750 року, ще до завершення будівництва нового монастирського комплексу, відчинив свої двері колегіум – навчальний заклад, який надавав молоді середню освіту. 1754 року єзуїти заклали город лікарських рослин і відкрили першу в місті аптеку.
Коли 1773 року папа римський розпустив орден єзуїтів і монастир припинив існування, всі маєтки й навчальні корпуси, що залишилися після нього, перейшли у відання т. зв. Комісії народної освіти, і невдовзі вона відкрила в Кременці першу на Волині світську середню школу.
1805 року, коли Кременець перебував у складі Російської імперії, зусиллями вчених і громадських діячів ТадеушаЧацького й ГугоКолонтая в колишніх єзуїтських спорудах з’явилася славетна Волинська гімназія. Через два роки Т. Чацький добився в імператора Олександра І передачі навчальному закладові території і споруд уніатського Богоявленського монастиря.
1819 року гімназія була реорганізована в ліцей – освітній заклад напіввищого типу з терміном навчання 10 років, який мав право присвоювати своїм випускникам статус дійсного студента й кандидата наук. Складовими гімназії й ліцею були дві професійні школи – механіків і землемірів.
Чи не найбільшою окрасою навчального закладу була бібліотека, яка нараховувала 24 379 праць у 34 378 томах. Основу цієї велетенської на той час книгозбірні становила бібліотека останнього польського короля Станіслава Августа, придбана Т. Чацьким ще до відкриття гімназії. Крім бібліотеки, школа мала також астрономічну обсерваторію, метеорологічну станцію та фізичний, зоологічний і нумізматичний кабінети.
Учитель природознавства ФранцішекСхейдт, що прибув до Кременця з Кракова, заклав тут ботанічний сад. Розпочату ним справу продовжив вихованець Краківського університету, німець за походженням ВіллібальдБессер, який згодом став видатним ботаніком.
Із вихованців знаменитого навчального закладу найбільше відомі Юзеф Коженьовський, Антоні Мальчевський, ТимкоПадура, Кароль Сенкевич, ТимонЗаборовський, ТомашОлізаровський, Станіслав Ворцель. Протягом року тут навчався також Юліуш Словацький.
Гімназія і ліцей на чверть століття забезпечили Кременцю славу найбільшого на Правобережній Україні осередку світської освіти. З легкої руки міністра освіти Російської імперії графа Петра Завадовського місто отримало образну назву „Волинські Афіни ”.
1833 року за указом царя Миколи І славетний навчальний заклад перевели в Київ, а наступного року на його основі відкрили Університет св. Володимира. 1836 року корпуси Волинського ліцею зайняла Волинська духовна семінарія. Вона прийняла від ліцею значну частину майна – їй дістались у володіння великі земельні угіддя, які складали так звану кременецьку поєзуїтськуюридику. При семінарії знаходився також сад,  створений на основі колишнього єзуїтського саду.  У Волинській духовній семінарії вивчались природознавча історія, сільське господарство, ботаніка, агрономія та інші предмети. 1 вересня 1902 року Волинська духовна семінарія була переведена в місто Житомир. У середині 60-х рр. ХІХ ст. В цьому навчальному закладі починав свою наукову й педагогічну кар’єру Микола Іванович Петров, що згодом став одним із видатних українських учених. Тривалий час тут була редакція тижневика „Волынськиеепархиальные ведомости”, який зіграв помітну роль у розвитку краєзнавчого руху на Волині. Із вихованців гімназії найбільше відомі філософ Віктор Кудрявцев, знаменитий свого часу актор Федір Коміссаржевський, православний святий Олександр Хотовицький, батько якого протягом кільканадцяти років працював тут ректором. Коли 1902 року семінарію перевели в Житомир, у споруди, які вона займала, вселилося Волинське єпархіальне жіноче училище – навчальний заклад для дівчат з сімей православного духовенства.
З 1902 року в Кременці почало функціонувати комерційне училище, яке давало середню спеціальну освіту. У цьому закладі працювали знані вже тоді українські художники Т. Сафонов і А. Лазарчук, російську мову викладав М. Боголюбов.
Влітку 1918 року в Кременці відкрила свої двері українська гімназія ім. І. Стешенка. Гімназія розпочала свою діяльність як державна і була єдиною українською середньою школою на весь повіт.
27 травня 1920 р. указом Ю. Пілсудського було започатковано діяльність Кременецького ліцею. У його структуру входили три заклади дошкільного типу, гімназія, учительська семінарія,  реорганізована згодом у педагогіум, середня сільськогосподарська школа, середня торговельна школа, ліцей, три народні університети, гуртки та методичні об’єднання. Наукова діяльність була представлена музеєм Кременецької землі ім. ВіллібальдаБессера, Волинським науковим інститутом при Кременецькому ліцеї та науковою бібліотекою
Деякий час у ліцеї працював відомий художник Владислав Галімський, у творчій спадщині якого кілька полотен, присвячених старому Кременцеві. Тут починалася творча біографія фотомайстра світової слави Генрика Германовича, завдяки якому нині маємо чимало фотографій довоєнного міста. Викладачем географії працював відомий краєзнавець, засновник першого музею Кременця ФранцішекМончак.
За майже два десятиліття інтенсивної роботи Кременецький ліцей став важливим осередком освітнього, культурного, наукового, соціально-економічного та ідеологічного життя Волині. З початком Другої світової війни в 1939 р. установи ліцею припинили свою роботу, матеріальну базу закладу було передано новоствореному на його основі вчительському інституту, який проіснував в місті до 1969 року.  
Таким чином, Кременець одне із міст нашої держави, яке увійшло в історію як освітній осередок. Традиції, які зародились в місті ще в далекому XVІІ ст. були пронесені крізь віки і в подальшому відіграли особливу роль у формуванні історичної спадщини краю.
Наталія Оболончик
завідувач науково-дослідного відділу
Кременецько-Почаївського ДІАЗу

Кременець якого вже не має

3 big z

До другої світової війни Кременець являвся унікальним містом в плані архітектури. Численні звивисті вулички міста були густо забудовані цікавими та унікальними дерев`яними будиночками. Кременець мав у своєму вигляді старосвітський характер, збережений ще з кінця 18 і початку 19 століття. Генеральна міська забудова міста формувалася під впливом польської та російської будівельної традиції на основі місцевих будівельних принципів.

000p1f9t z
Цікавою в плані архітектури являлась головна артерія міста вулиця Широка (сьогодні) Шевченка. Вона була забудована одноповерховими або ж двоповерховими дерев`яними будиночками з оригінальними балкончиками, фаціятами, терасами, ганками та ламаними дахами. У 19 столітті ці дворики були заселені в основному професорсько-викладацьким складом Кременецького ліцею та студентством, а вже на переломі 19-20 століть ці приміщення заселились єврейським населенням, яке займалось торгівлею.

111 20 z
У даний період часу у місті збудовано ряд будиночків у стилі ампір. Велика кількість таких двориків була зосереджена в районі давньої вулиці Директорської, сьогодні – Бориса Харчука, в районі вулиці Словацького, колишньої Поштової. Архітектура у цих районах будувалась в стилі класицизму або ж ознаками ампіру (особливо були витримані у цьому стилі ганки). Одним із найстаріших будиночків у Кременці є маєток Хентинського, при колишній вулиці Поштовій з оригінальною старопольською архітектурою. До даного типу архітектури належить і колишній магістрат, міська та єврейська лікарня, польська та українська школи. Дані споруди характеризуються класичними колонами та трикутними фронтонами, облямівками вікон, коминами по середині даху, оригінальними порталами. Особливістю даних споруд було розміщення їх у центрі просторого подвір`я, досить часто оточував ці будинки розкішний сад. Кожен з них був оснащений підвісним різьбленим балкончиком.

szeroka 2 z
Вузькі та звивисті вулички Кременця приховували у собі безліч дерев`яних будиночків, повернених до вулиці широкими ганками. Окремий тип будівель творили колишні заїзди, оскільки до ІІ світової війни у Кременці та південній частині Кременецького повіту комунікація здійснювалась виключно возами, тому потреба у даних закладах була чималою. Переважно широкі дахи заїздів крили гнутою випаленою черепицею – есувкою («голендеркою»).

Krzemieniec 1928 z
Окрім вище згаданих споруд, у місті існувало сотні простих міщанських хат, які надавали місту додаткового колориту, проте, з часом, навіть пересічні мешканці міста почали будувати з домішками «дворикового» стилю. Як похідні, у місті з`являються будиночки із кількома фронтами.
Будиночки зазвичай були досить малими за своєю житловою площею (виходячи із загального міського дефіциту землі під забудову у зв`язку із географічним розташуванням), тому коли діти виростали зазвичай добудовувався у будинку другий чи третій поверх. Інколи один будиночок належав кільком власникам, оскільки було багато охочих мати у центрі міста бодай хоча б одну-дві кімнати, таким чином «оміщанитись». Кожен з власників вносив свої зміни у зовнішній вигляд будинку, інколи дві половини дому виглядали цілком по-різному, оскільки смаки власників не співпадали. Таким чином, архітектура міста набувала своєрідної мозаїчності щодо свого зовнішнього вигляду, цьому слугували різноманітні добудування, різнопланові балкончики, секційні ламані дахи, другі «підвищені» дахи, різнокольорове покриття дахів, дерев`яний декор у різному ступені збереженості. Додаткову ноту дисонансу вносили стіни пофарбовані різними інколи протилежними за своєю гаммою кольорами. Варто зазначити, що такий вигляд міста ніким не планувався, все виникало спонтанно, як наслідок природного ритму життя. Таким чином місто витворило свій неповторний унікальний конструкційний стиль, оскільки сусід будував так як його сусід збудував і всі мешканці міста споглядаючи красу навкололіцейних двориків будували свій дім на зразок шляхетських дворів.
Зазвичай балкончики підтримувались дерев`яними колонами і облямовувалися низькими дерев`яними перилами. Будиночки виступали в сторону вулиці, оскільки не було гармонійного забудування «під лінійку» і тому вулицю та вхід у будинок відділяли лише кілька кроків. Вуличне планування міста характеризувалось повною поліхроматичністю та асиметрією. Двері та вікна під гостронахиленими та ламаними дахами були розміщені на різних рівнях, що додавало спорудам унікальності та оригінальності. Всі перераховані елементи і їхня художня дезорганізація додавала місту певної специфіки.

krzemieniec-i-okolice-rok-1939-2359 z
Місто у міжвоєнний період славилось як центр культури та туризму, тому мало розвинену інфраструктуру. У Кременці діяли першого класу готелі «Бона» по вул. Широкій, 161, «Полонія» по вул. Широкій, 147, «Пасаж», вул. Словацького, другорядні ресторани – «Брістоль» по вул. Широкій, 60, «Грант», вул. Широка, 86. Крім того, у місті діяли ресторани «Удзялова», вул. Широка, 136, «Рест-Полонія», вул. Широка, 147, «Мар`ян Мольський», вул. Широка, 172, «Креси», вул. Поштова. Славилось місто і кондитерськими, про які згадувалось у численних міжвоєнних путівниках, зокрема «Повольного», вул. Широка, 66, «Шнайдера» Ринкова площа, «Кресувка» вул. Широка.


Кременець у період між двома світовими війнами відобразив і свою унікальність у назвах вулиць центральної частини міста та густоті вуличних сплетінь. Зокрема, територію сучасного парку займали 3 паралельні до центральної Широкої вулиці, а саме вулиця Гурна (Верхня), Кравецька, Левінзона, ці три вулиці перетинались по середині перпендикулярною вулицею Качковського,  яка тягналь вверх на гору Воловицю сучасною вулицею Чорновола. Ось невеличкий перелік сучасних вулиць центральної частини міста та довоєнні назви тих же вулиць: Базарна – Францисканська, Козацька – Завальна, І.Франка – Боярська, М.Кривоноса – Королівська, Самчука – Костельна, Харчука – Пєрацького, Горького – Колонтая, М.Драгоманова – Тринітарська, Замкова – Королівський заїзд. З вищеперерахованих вулиць у місті не збереглися лише ті, що знаходились на території сучасного парку, а колись найбільш густо забудованому районі Кременця.


Цікавим є той факт, що та частина Кременця, яка тягнеться від сучасного Богоявленського монастиря до вулиці Ясної, у міжвоєнний період часу була включена у так звану «заповідну зону» урядом Речі Посполитої оскільки на цій території знаходились приклади рідкісного вже у той час дерев`яного будівництва з початку 19 століття з типовими ламаними дахами, ганками, ганочками, балюстрадами, зовнішніми сходами, окрім того варті уваги були самі вулиці та їхнє нетипове планування.


Місто будучи різноманітним в плані політики, культури та релігії, набуло своїх неповторних рис, адже кожна історична подія врізалася і залишала свій відбиток у вигляді міста, руйнуючи або ж удосконалюючи те що зробили, збудували попередні епохи. Площина архітектури – стиль будівель, двориків, планування вулиць – явно відчула вплив мінливої політичної ситуації міста Кременця роблячи місто і дотепер цікавим і своєріним.

Кременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не має

Ольга Деревінська

науковий співробітник

Кременецько-Почаївського ДІАЗу

 

Дочірні категорії

  • КРАЄЗНАВЧА СПРАВА КРЕМЕНЕЧЧИНИ

    Перша експозиція Кременецького музею

    Перший музей Кременця розмістився в головному корпусі Кременецького ліцею, а його зали займали праве крило будинку: п’ять кімнат і два коридори. Проте цієї площі було надто мало для того, аби достойно показати славнее минуле краю. Тому приміщення для виставок, кабінети наукових працівників, кабінет директора містились окремо від експозиційної частини.
    Діяльність музею була сконцентрована у відділах історії ліцею (ХІХ–ХХ ст.) та природничо-географічному (геологія, флористика). Основу музею складали зали етнографії, природи, давньої історії України та археології і зал історії навчального закладу, який, переважно, розповідав про Волинський ліцей ХІХ ст.
    Оскільки музей діяв при Кременецькому ліцеї, то один із коридорів закладу був призначений для висвітлення діяльності цього осередку. В ньому постійно діяли виставки, які розповідали про наукові конференції, навчальні досягнення учнів ліцею. Окрема частина коридору була відведена для того, аби показати господарські досягнення мешканців краю, висвітлити діяльність промислових підприємств і господарств ліцею.
    Важливим для музею був збір різноманітних колекцій. Однією з перших була представлена колекція ентомології – зібрання великої кількості комах, метеликів та жуків західного регіону України. Згодом почалося формування колекцій народних промислів, особливо речей волинської кераміки.
    Серед найцінніших експонатів музею був каталог бібліотеки Волинського ліцею ХІХ ст., печатка 1863 р., скриня із сімома замками, дерев’яне рало, давня народна кераміка з елементами візантійського малярства, палеонтологічні та археологічні знахідки, зразки давнього килимарства.
    Оболончик Н. Г.
    завідувач науково-дослідного відділу
     Кременецько-Почаївського ДІАЗуS3600130z

Кременеччина туритстичнаНаціональний природній парк "Кременецькі гори"Кременецький ботанічний садМузей Юліуша Словацького