Ukrainian English Polish Russian

Освітні традиції Кременця

Освітні традиції Кременця

Однією з найцікавіших сторінок історії Кременця є освітні традиції міста. Вони беруть початок з ХVІІ ст., коли в Кременці почала працювати перша братська школа.
У ХVІІІ ст. важливим освітнім осередком став єзуїтський колегіум. 1712 року єзуїти відкрили в Кременці школу граматики, через рік – школу риторики. 1740 року вони мали тут вже повну нижчу школу з п’ятьма вчителями, а 1750 року, ще до завершення будівництва нового монастирського комплексу, відчинив свої двері колегіум – навчальний заклад, який надавав молоді середню освіту. 1754 року єзуїти заклали город лікарських рослин і відкрили першу в місті аптеку.
Коли 1773 року папа римський розпустив орден єзуїтів і монастир припинив існування, всі маєтки й навчальні корпуси, що залишилися після нього, перейшли у відання т. зв. Комісії народної освіти, і невдовзі вона відкрила в Кременці першу на Волині світську середню школу.
1805 року, коли Кременець перебував у складі Російської імперії, зусиллями вчених і громадських діячів ТадеушаЧацького й ГугоКолонтая в колишніх єзуїтських спорудах з’явилася славетна Волинська гімназія. Через два роки Т. Чацький добився в імператора Олександра І передачі навчальному закладові території і споруд уніатського Богоявленського монастиря.
1819 року гімназія була реорганізована в ліцей – освітній заклад напіввищого типу з терміном навчання 10 років, який мав право присвоювати своїм випускникам статус дійсного студента й кандидата наук. Складовими гімназії й ліцею були дві професійні школи – механіків і землемірів.
Чи не найбільшою окрасою навчального закладу була бібліотека, яка нараховувала 24 379 праць у 34 378 томах. Основу цієї велетенської на той час книгозбірні становила бібліотека останнього польського короля Станіслава Августа, придбана Т. Чацьким ще до відкриття гімназії. Крім бібліотеки, школа мала також астрономічну обсерваторію, метеорологічну станцію та фізичний, зоологічний і нумізматичний кабінети.
Учитель природознавства ФранцішекСхейдт, що прибув до Кременця з Кракова, заклав тут ботанічний сад. Розпочату ним справу продовжив вихованець Краківського університету, німець за походженням ВіллібальдБессер, який згодом став видатним ботаніком.
Із вихованців знаменитого навчального закладу найбільше відомі Юзеф Коженьовський, Антоні Мальчевський, ТимкоПадура, Кароль Сенкевич, ТимонЗаборовський, ТомашОлізаровський, Станіслав Ворцель. Протягом року тут навчався також Юліуш Словацький.
Гімназія і ліцей на чверть століття забезпечили Кременцю славу найбільшого на Правобережній Україні осередку світської освіти. З легкої руки міністра освіти Російської імперії графа Петра Завадовського місто отримало образну назву „Волинські Афіни ”.
1833 року за указом царя Миколи І славетний навчальний заклад перевели в Київ, а наступного року на його основі відкрили Університет св. Володимира. 1836 року корпуси Волинського ліцею зайняла Волинська духовна семінарія. Вона прийняла від ліцею значну частину майна – їй дістались у володіння великі земельні угіддя, які складали так звану кременецьку поєзуїтськуюридику. При семінарії знаходився також сад,  створений на основі колишнього єзуїтського саду.  У Волинській духовній семінарії вивчались природознавча історія, сільське господарство, ботаніка, агрономія та інші предмети. 1 вересня 1902 року Волинська духовна семінарія була переведена в місто Житомир. У середині 60-х рр. ХІХ ст. В цьому навчальному закладі починав свою наукову й педагогічну кар’єру Микола Іванович Петров, що згодом став одним із видатних українських учених. Тривалий час тут була редакція тижневика „Волынськиеепархиальные ведомости”, який зіграв помітну роль у розвитку краєзнавчого руху на Волині. Із вихованців гімназії найбільше відомі філософ Віктор Кудрявцев, знаменитий свого часу актор Федір Коміссаржевський, православний святий Олександр Хотовицький, батько якого протягом кільканадцяти років працював тут ректором. Коли 1902 року семінарію перевели в Житомир, у споруди, які вона займала, вселилося Волинське єпархіальне жіноче училище – навчальний заклад для дівчат з сімей православного духовенства.
З 1902 року в Кременці почало функціонувати комерційне училище, яке давало середню спеціальну освіту. У цьому закладі працювали знані вже тоді українські художники Т. Сафонов і А. Лазарчук, російську мову викладав М. Боголюбов.
Влітку 1918 року в Кременці відкрила свої двері українська гімназія ім. І. Стешенка. Гімназія розпочала свою діяльність як державна і була єдиною українською середньою школою на весь повіт.
27 травня 1920 р. указом Ю. Пілсудського було започатковано діяльність Кременецького ліцею. У його структуру входили три заклади дошкільного типу, гімназія, учительська семінарія,  реорганізована згодом у педагогіум, середня сільськогосподарська школа, середня торговельна школа, ліцей, три народні університети, гуртки та методичні об’єднання. Наукова діяльність була представлена музеєм Кременецької землі ім. ВіллібальдаБессера, Волинським науковим інститутом при Кременецькому ліцеї та науковою бібліотекою
Деякий час у ліцеї працював відомий художник Владислав Галімський, у творчій спадщині якого кілька полотен, присвячених старому Кременцеві. Тут починалася творча біографія фотомайстра світової слави Генрика Германовича, завдяки якому нині маємо чимало фотографій довоєнного міста. Викладачем географії працював відомий краєзнавець, засновник першого музею Кременця ФранцішекМончак.
За майже два десятиліття інтенсивної роботи Кременецький ліцей став важливим осередком освітнього, культурного, наукового, соціально-економічного та ідеологічного життя Волині. З початком Другої світової війни в 1939 р. установи ліцею припинили свою роботу, матеріальну базу закладу було передано новоствореному на його основі вчительському інституту, який проіснував в місті до 1969 року.  
Таким чином, Кременець одне із міст нашої держави, яке увійшло в історію як освітній осередок. Традиції, які зародились в місті ще в далекому XVІІ ст. були пронесені крізь віки і в подальшому відіграли особливу роль у формуванні історичної спадщини краю.
Наталія Оболончик
завідувач науково-дослідного відділу
Кременецько-Почаївського ДІАЗу

Кременець якого вже не має

3 big z

До другої світової війни Кременець являвся унікальним містом в плані архітектури. Численні звивисті вулички міста були густо забудовані цікавими та унікальними дерев`яними будиночками. Кременець мав у своєму вигляді старосвітський характер, збережений ще з кінця 18 і початку 19 століття. Генеральна міська забудова міста формувалася під впливом польської та російської будівельної традиції на основі місцевих будівельних принципів.

000p1f9t z
Цікавою в плані архітектури являлась головна артерія міста вулиця Широка (сьогодні) Шевченка. Вона була забудована одноповерховими або ж двоповерховими дерев`яними будиночками з оригінальними балкончиками, фаціятами, терасами, ганками та ламаними дахами. У 19 столітті ці дворики були заселені в основному професорсько-викладацьким складом Кременецького ліцею та студентством, а вже на переломі 19-20 століть ці приміщення заселились єврейським населенням, яке займалось торгівлею.

111 20 z
У даний період часу у місті збудовано ряд будиночків у стилі ампір. Велика кількість таких двориків була зосереджена в районі давньої вулиці Директорської, сьогодні – Бориса Харчука, в районі вулиці Словацького, колишньої Поштової. Архітектура у цих районах будувалась в стилі класицизму або ж ознаками ампіру (особливо були витримані у цьому стилі ганки). Одним із найстаріших будиночків у Кременці є маєток Хентинського, при колишній вулиці Поштовій з оригінальною старопольською архітектурою. До даного типу архітектури належить і колишній магістрат, міська та єврейська лікарня, польська та українська школи. Дані споруди характеризуються класичними колонами та трикутними фронтонами, облямівками вікон, коминами по середині даху, оригінальними порталами. Особливістю даних споруд було розміщення їх у центрі просторого подвір`я, досить часто оточував ці будинки розкішний сад. Кожен з них був оснащений підвісним різьбленим балкончиком.

szeroka 2 z
Вузькі та звивисті вулички Кременця приховували у собі безліч дерев`яних будиночків, повернених до вулиці широкими ганками. Окремий тип будівель творили колишні заїзди, оскільки до ІІ світової війни у Кременці та південній частині Кременецького повіту комунікація здійснювалась виключно возами, тому потреба у даних закладах була чималою. Переважно широкі дахи заїздів крили гнутою випаленою черепицею – есувкою («голендеркою»).

Krzemieniec 1928 z
Окрім вище згаданих споруд, у місті існувало сотні простих міщанських хат, які надавали місту додаткового колориту, проте, з часом, навіть пересічні мешканці міста почали будувати з домішками «дворикового» стилю. Як похідні, у місті з`являються будиночки із кількома фронтами.
Будиночки зазвичай були досить малими за своєю житловою площею (виходячи із загального міського дефіциту землі під забудову у зв`язку із географічним розташуванням), тому коли діти виростали зазвичай добудовувався у будинку другий чи третій поверх. Інколи один будиночок належав кільком власникам, оскільки було багато охочих мати у центрі міста бодай хоча б одну-дві кімнати, таким чином «оміщанитись». Кожен з власників вносив свої зміни у зовнішній вигляд будинку, інколи дві половини дому виглядали цілком по-різному, оскільки смаки власників не співпадали. Таким чином, архітектура міста набувала своєрідної мозаїчності щодо свого зовнішнього вигляду, цьому слугували різноманітні добудування, різнопланові балкончики, секційні ламані дахи, другі «підвищені» дахи, різнокольорове покриття дахів, дерев`яний декор у різному ступені збереженості. Додаткову ноту дисонансу вносили стіни пофарбовані різними інколи протилежними за своєю гаммою кольорами. Варто зазначити, що такий вигляд міста ніким не планувався, все виникало спонтанно, як наслідок природного ритму життя. Таким чином місто витворило свій неповторний унікальний конструкційний стиль, оскільки сусід будував так як його сусід збудував і всі мешканці міста споглядаючи красу навкололіцейних двориків будували свій дім на зразок шляхетських дворів.
Зазвичай балкончики підтримувались дерев`яними колонами і облямовувалися низькими дерев`яними перилами. Будиночки виступали в сторону вулиці, оскільки не було гармонійного забудування «під лінійку» і тому вулицю та вхід у будинок відділяли лише кілька кроків. Вуличне планування міста характеризувалось повною поліхроматичністю та асиметрією. Двері та вікна під гостронахиленими та ламаними дахами були розміщені на різних рівнях, що додавало спорудам унікальності та оригінальності. Всі перераховані елементи і їхня художня дезорганізація додавала місту певної специфіки.

krzemieniec-i-okolice-rok-1939-2359 z
Місто у міжвоєнний період славилось як центр культури та туризму, тому мало розвинену інфраструктуру. У Кременці діяли першого класу готелі «Бона» по вул. Широкій, 161, «Полонія» по вул. Широкій, 147, «Пасаж», вул. Словацького, другорядні ресторани – «Брістоль» по вул. Широкій, 60, «Грант», вул. Широка, 86. Крім того, у місті діяли ресторани «Удзялова», вул. Широка, 136, «Рест-Полонія», вул. Широка, 147, «Мар`ян Мольський», вул. Широка, 172, «Креси», вул. Поштова. Славилось місто і кондитерськими, про які згадувалось у численних міжвоєнних путівниках, зокрема «Повольного», вул. Широка, 66, «Шнайдера» Ринкова площа, «Кресувка» вул. Широка.


Кременець у період між двома світовими війнами відобразив і свою унікальність у назвах вулиць центральної частини міста та густоті вуличних сплетінь. Зокрема, територію сучасного парку займали 3 паралельні до центральної Широкої вулиці, а саме вулиця Гурна (Верхня), Кравецька, Левінзона, ці три вулиці перетинались по середині перпендикулярною вулицею Качковського,  яка тягналь вверх на гору Воловицю сучасною вулицею Чорновола. Ось невеличкий перелік сучасних вулиць центральної частини міста та довоєнні назви тих же вулиць: Базарна – Францисканська, Козацька – Завальна, І.Франка – Боярська, М.Кривоноса – Королівська, Самчука – Костельна, Харчука – Пєрацького, Горького – Колонтая, М.Драгоманова – Тринітарська, Замкова – Королівський заїзд. З вищеперерахованих вулиць у місті не збереглися лише ті, що знаходились на території сучасного парку, а колись найбільш густо забудованому районі Кременця.


Цікавим є той факт, що та частина Кременця, яка тягнеться від сучасного Богоявленського монастиря до вулиці Ясної, у міжвоєнний період часу була включена у так звану «заповідну зону» урядом Речі Посполитої оскільки на цій території знаходились приклади рідкісного вже у той час дерев`яного будівництва з початку 19 століття з типовими ламаними дахами, ганками, ганочками, балюстрадами, зовнішніми сходами, окрім того варті уваги були самі вулиці та їхнє нетипове планування.


Місто будучи різноманітним в плані політики, культури та релігії, набуло своїх неповторних рис, адже кожна історична подія врізалася і залишала свій відбиток у вигляді міста, руйнуючи або ж удосконалюючи те що зробили, збудували попередні епохи. Площина архітектури – стиль будівель, двориків, планування вулиць – явно відчула вплив мінливої політичної ситуації міста Кременця роблячи місто і дотепер цікавим і своєріним.

Кременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не маєКременець якого вже не має

Ольга Деревінська

науковий співробітник

Кременецько-Почаївського ДІАЗу

 

МИСТЕЦЬКЕ ОФОРМЛЕННЯ ПОДВІР`Я ЄЗУЇТСЬКОГО КОЛЕГІУМУ

balustrada z
Історія нашого міста є надзвичайно цікавою і непересічною. Події, що відбувалися протягом століть на території нашого міста знайшли своє відображення у архітектурних спорудах, пам`ятниках. Єзуїтський колегіум з його балюстрадою привертає увагу кожного приїжджого. Відомою окрасою нашого міста до 50-х років ХХ століття, яка височіла над ринковою площею та була своєрідним центром площі перед Єзуїтським колегіумом, була статуя Мадонни.
Як же в дійсності виглядала славнозвісна фігура? Яку мистецьку цінність являла собою? Про вигляд самої балюстради перед колегіумом ми можемо судити безпосередньо, оскільки вона і сьогодні присутня. Тесаний балкон перед костелом (який первісно слід уявити з декоративними фігурами святих на стовпах, на місці, де сьогодні стоять декоративні вазони) і також сходинки, що ведуть до кутових веж колегіуму, утворюють мистецький перехід між будинками колегіуму та прямокутною терасою, яка знаходиться на кам`яному високому цоколі. Терасу зі всіх сторін оточують тесані стовпи з вазонами поєднані між собою зі сторони Меморіалу Слави кованою металевою кованою балюстрадою. Частина огорожі, що знаходиться ближче до костелу, являє собою одноманітний мур, верхня частина якого зигзагоподібно зрізана. Вазони, які прикрашають дану частину, являються масивними, проте, в наслідок глибоких вирізів та асиметричної форми здаються легкими, додають значного пожвавлення завдяки повторенню тих самих мотивів.
Подібним чином галереї тягнуться дугою від кутів фронтонних крил до входів кутових веж. Фрагмент з боку південного крила є ідентичним до частини галереї перед костелом завдяки застосуванню суцільного муру декорованого лише геометричними плитами, що виступають за лінію верхніх вирізів, та завдяки використанню таких самих вазонів. Галерея, що оточує з північної сторонни є дещо іншою. Перш за все, вона мурована з цегли та оштукатурена, лише аналогічні тесані з каміння вазони дещо нав`язують до цілісності композиції, але вони мають іншу форму у порівнянні із попередньо описаними. Останні являються найпізнішими, оскільки ще в часи Волинської гімназії тут були фігури святих. Можливо, що дана частина була знищена протягом ХІХ століття і її пізніше відбудували, але дещо в іншій формі. У будь-якому разі дана частина належить до первісного проекту, оскільки її видно на плані 1787 року.
Тераса не являється архітектурною та стилістичною цілісністю, а також не є хронологічно однотипною. Навпаки, у ній чітко можна простежити аж три епохи будівництва. Найбільш рання без сумніву є західна частина, виконана повністю з каменю, яка має прекрасні рококової форми вазони. До того ж періоду належать фрагменти, які оточують бічні в`їзди. Можливо, що в місцях, де сьогодні різко закінчується найстарша частина галереї, у задумці архітектора мали б бути широкі, бічні переходи, галерея на цьому місці обривалась, оскільки крайні філари зі всіх трьох сторін оздоблені як лицьові. Зі сходу, мабуть, проектовано другу ідентичну галерею, яка у поєднанні з попередньою мала б творити цілісність доступну з півночі та півдня. Оскільки будівництво тривало досить довго, тому і галерею завершили не зразу. У будівництві наступила довготривала перерва, після якої дещо змінили план, яким ліквідували бічні переходи і завершили всю галерею у менш монументальному вигляді. Нові стовпи стали нижчими, у порівнянні з попередніми, поєднані між собою вже не муром, а залізною балюстрадою, вазони, якими увінчуються стовпи, є значно слабшими в мистецькому плані та належать до іншої мистецької епохи, вказують на тенденції епохи класицизму, хоча нижній край характеризується ще рококовими декораціями. Останній етап у будові тераси представлений чотирьома високими стовпами, що завершуються вазонами у формі язиків полум`я, які за своєю характеристикою належать до епохи классицизму. Дані вазони встановлені по два по середині коротших сторін нав`язуючись до первісної ідеї бічних переходів. Їх наявність згадується в описі 1812 року, який стверджує, що «та галерея має дві брами, одна зі шкіл, друга від аптеки». Дані переходи ліквідували пізніше протягом ХІХ століття, з того ж часу походять вазони, які вінчають середній вхід перед костелом.
Без сумніву, найпрекраснішою є найстаріша частина. Темні вазони вимальовуються шляхетними чистими фігурами на тлі мурів і тим створюють нові, мистецькі контрасти та динаміку руху. Мистецький рівень виконання галереї є незрівнянно вищим від архітектури самого колегіуму та костелу, адже у проекті галереї відсутня провінційність, відчувається смак, культура і витонченість у всіх деталях. Короткі в`їзди до галереї гармонійно вписують її у цілісність комплексу, не виокремлюючи її з оточення – у чому теж прослідковується культура митця, якого важко ідентифікувати з особою будівничого цілого комплексу.
Фігура Мадонни, що стояла посередині тераси являє собою центральний пункт балюстради як через свою дислокацію, так і через свою висоту, завдяки чому поєднувала всі вертикальні елементи. З точки зору мистецтва вона творила центральний пункт композиції. Значення фігури Богоматері у цілісності комплексу значно зменшилося через повернення її обличчям до фасаду та встановлення на значно нижчому фундаменті (цоколі) після повторного її встановлення. Первісно цоколь мав би бути вищим, оскільки вся статуя разом сягала 30 ліктів висоти. У зібраннях Польської Національної Бібліотеки присутня акварель, яка зображує Мадонну на високій колоні. Такий вигляд співпадає з описом дослідника Словіковського, який також описував колону з тесаного каменю, на якій були написи N.P.M. Окрім того, Мадонна була повернена обличчям до міста і в загальній задумці передбачалось, що її будуть оглядати з ринку (ринкової площі – сьогодні Меморіал слави). З тераси її усунули вперше, коли Кременць відійшов до Російської імперії та у приміщенні Єзуїтського колегіуму відкрито Духовну Семінарію, тоді перенесено розкомплектовану статую на подвір`я сучасного православного монастиря (первісно – монастир реформатів, суч. Богоявленський жіночий монастир), на цоколі який раніше слугував за основу фігурі св.Франциска Серафіцького. На давнє місце відновлену різьбярем Зеріхом Мадонну встановили у 1934 році.
Це є різновид статуй званих Mariensäule популярних на території колишньої Чехословаччини, Селезії і Австрії. Статуя продовжувала традиції започатковані у наших краях Фонтанною, а саме виготовленням фігури св.Анни, яка представляла собою скульптуру старшої жінки, копії даної скульптури поширилися на значну територію.
Історик ордену єзуїтів описує, що у 1768 році виготовлено 2 скульптури для ордену єзуїтів у Кременці. Безсумнівно, мова йде про дві скульптури – Непорочного Зачаття, що первісно разом із неіснуючою сьогодні статуєю св.Яна Непомуцена стояла при Дубенській рогатці, друга – статуя Мадонни.
Історія не зафіксувала середовища, в якому була виготовлена кременецька Мадонна. Однак високий художній рівень пам`ятки натякає на Львів, який в другій половині ХУІІІ ст. знаходився на верхівці розквіту рококової пластики. Міцний драматичний вираз, висока напруга, виражена як у цілій постаті (підкреслено драпіруванням), так і у екстатично заломлених руках, а також на перший погляд опанованому вигляді обличчя, яке приховує глибоке внутрішнє життя, крім того сам вигляд одягу – все нав`язує до тогочасного мистецтва Львова, особливо до середовище представленого Фесінгерами, при чому помітні також риси школи Пінзеля. Фесінгерівськими можна назвати: спосіб укладання рук, особливу увагу привертає їх моделювання з довгих наче без кісток, вигнутих і міцно затиснутих пальців, що собою нагадують руки Мадонни Непорочного Зачаття перед костелом оо. францисканців у Перемишлі, яку Маньковський приписує Фабіанові Фесінгерові. Аналогічний уклад рук можна зустріти у Себастіана Фесінгера, який їх втілив у скульптурі св.Антонія (перед тим же костелом), даній роботі кременецька Мадонна відповідала і внутрішнім настроєм, проте в позиції фігури, пластичності, способі укладення одягу, а також драматичності виразу наближується більше до скульптур Пінзеля, нав`язуючись даними характеристиками до композиції фігури із захристії костелу в Городенці. Без сумніву, скульптор походив із львівського середовища і йому не чужою була творчість цих двох провідних майстрів.
На думку приходить припущення, чи випадково авторами Мадонни і тераси перед костелом була не одна і таж сама особа. Обидві пам`ятки представляють роботи високого класу і відрізняються від провінційної архітектури колегіуму. Одночасно тераса нагадує львівські архітектурні  тенденції. Автора могло надихнути просторове вирішення навколо кафедри св.Юра, яке окрім того вплинуло на іншу, пізнішу волинську пам`ятку, зокрема на терасу перед Успенським собором у Почаєві.
Збереглося досить мало детальних описів самої статуї, але у кількох авторів ХІХ, ХХ століть ми знаходимо згадку про її присутність. Зокрема, у Стецького («Волинь», том ІІ, ст.175) зустрічаємо наступну замітку «Збереглися також ліцейні, колись єзуїтські мури – величні, прекрасні, з широким подвір`ям обнесене величною огорожею з тесаного каменю, а в центрі подвір`я здіймається статуя Божої Матері».
Ця замітка Стецького про статую Божої Матері у 30-х роках ХХ ст. змусила інженера Целарського до пошуку, оскільки на той час Мадонни на балюстраді не було. Він був переконаний, що ця статуя десь є ціла і неушкоджена, хоча не залишилося і сліду від постаменту.
Після довгих пошуків Целарський відкрив прекрасну статую в середині закритого дворику колишнього монастиря оо.реформаторів. Архітектурне вирішення постаменту також було відповідне ліцейному бароко і не гармонізувало з оточенням монастирського дворику.
Вдалим збігом обставин стало і відкриття пані Данілевіч у Національній Бібліотеці в Варшаві «Книги реєстрів та Інвентаризації власності Волинської Гімназії». Безцінним виявилось місце у документі: «Перед костелом дві галереї. Перша – обмурована прямокутником із тесаного камінням, яка нараховує 32 колони різної величини, між якими знаходиться залізна решітка. Ця галерея має дві брами – одна зі сторони шкіл, друга – зі сторони аптеки, а по середині цієї галереї знаходиться статуя Матері Божої виготовлена теж з тесаного каменю».
Ці документи та думка пана Целарського стали підставою для повернення з дозволу всіх відповідних інстанцій статую Божої Матері у дворі колегіуму (у місці, де на даний момент часу стоїть хрест) і таким чином статуя, а також постамент були розібрані та перевезені до колегіуму.
Стан збереження статуї, постаменту, деталей був досить трагічний. Вплив часу, часте фарбування та підбілювання фігури, а також транспортування залишили свій відбиток. Виникла потреба допровадити цілість до належного вигляду. Реконструкцією фігури зайнявся відомий різьбяр, автор пам’ятника Ожешковій в Гродно Ромуальд Зерих.
І ось в листопаді 1934 року після довгої перерви перед ліцейним костелом знову розцвіла чудова усмішка доброї Мадонни. Зі слів Францишека Мончака «Її  постать містить в собі стільки вимови, що навіть на звертаємо уваги на те, що цілісність не є ще завершеною, що бракує красивих ліній постави. Каміння буде демонтоване весною, тому що на даний момент пора року не сприяє таким роботам. Але добре, що тепер тих хто входить в костелу, що дивляться з костельної балюстради на суворий зарис Бони, вітає лагідне обличчя Королеви».
На превеликий жаль, фігура кременецької Мадонни у 50-х роках ХХ століття була знищена і таким чином слід від неї залишився лише на фотографіях та у спогадах кременецьких старожилів.
(на основі монографії Марії Мушинської-Красновольської «KOLEGIUM POJEZUICKIE W KRZEMIENCU. Мonografia architektury”, Rowne, 1939, ст.50-54.)

МИСТЕЦЬКЕ ОФОРМЛЕННЯ ПОДВІР`Я ЄЗУЇТСЬКОГО КОЛЕГІУМУМИСТЕЦЬКЕ ОФОРМЛЕННЯ ПОДВІР`Я ЄЗУЇТСЬКОГО КОЛЕГІУМУМИСТЕЦЬКЕ ОФОРМЛЕННЯ ПОДВІР`Я ЄЗУЇТСЬКОГО КОЛЕГІУМУМИСТЕЦЬКЕ ОФОРМЛЕННЯ ПОДВІР`Я ЄЗУЇТСЬКОГО КОЛЕГІУМУМИСТЕЦЬКЕ ОФОРМЛЕННЯ ПОДВІР`Я ЄЗУЇТСЬКОГО КОЛЕГІУМУМИСТЕЦЬКЕ ОФОРМЛЕННЯ ПОДВІР`Я ЄЗУЇТСЬКОГО КОЛЕГІУМУ

Статтю підготувала
науковий співробітник
Кременецько-Почаївського ДІАЗу
 Деревінська Ольга Василівна

Визначні дати Кременця

1227 р. – перша писемна згадка про Кременець.

1241 р. – Захисники міста вистояли перед ордами Батия.

1259 р. – на вимогу хана Бурондая кремен чани розбирають оборонні споруди міста.

1340 р. – Кременець переходить під владу литовських князів.

1366 р. – місто захоплює польський король.

1370 р. – Кременець переходить під владу Угорщини.

1382 р. – Відновлюється у місті влада литовських князів.

XIVст., ІІ пол. – На місці дерев`яних укріплень будується кам`яний замок.

1438 р. – Великий князь литовський Свидригайло надає Кременцю магдебурзьке право.

1536-1556 рр. – Містом володіє Бона, польська королева і велика княгиня литовська.

1606 р. – Ченці францисканського ордену засновують у Кременці свій монастир.

1633 р. – Король Владислав IV надає привілей на заснування православного Богоявленського братського монастиря зі школою, друкарнею і шпиталем.

1638 р. – З монастирської друкарні виходить підручник «Кременецька граматика».

1648 р. – Селянсько-козацьке військо здобуває і руйнує замок.

1702 р. – У місті осідають ченці ордену єзуїтів.

1725 р. – Ченці Богоявленського монастиря переходять у орден Василія Великого.

1751 р. – Єзуїти відкривають у своєму новозбудованому монастирі колегіум.

1760 р. – У місті з`являється орден реформатів.

1773 р. – У наслідок розпуску ордену єзуїтів колегіум припиняє своє існування.

1795 р. – Кременець відходить до Російської імперії.

1805 р. – У місті відкривається Волинська гімназія.

1807 р. – Реформатський монастир припиняє своє існування.

1819 р. – Волинську гімназію реорганізовують у Волинський ліцей.

1832 р. – Закривається францисканський монастир.

1833 р. – Волинський ліцей переводять у Київ.

1836 р. – у спорудах ліцею осідає Волинська духовна семінарія.

1865 р. – Відновлюється православний Богоявленський монастир.

1896 р. – Пущена в експлуатацію залізниця Кам`яниця-Кременець.

1904 р. – Відкривається Кременецьке комерційне училище.

1915 р., літо – Внаслідок наближення фронту частина кремен чан евакуюється.

1916 р., червень – У результаті Брусиловського прориву фронт відходить на захід.

1918 р. – У Кременці організовується повітова філія товариства «Просвіта».

1918 р. – Відкривається гімназія з українською мовою навчання.

1919 р., 2 червня – У місто вступають більшовицькі війська.

1919 р., 6 серпня – У Кременець приходять польські війська.

1920 р., 27 липня – У місто повертаються більшовики.

1920 р., 1 жовтня – Містом знову володіють польські війська. У місті встановлюється польський уряд.

1921 р. – У Кременці відкривається комплекс навчальних закладів під загальною назвою Кременецький ліцей.

1936 р. – У місті засновано ватну фабрику.

1938 р. – Починає свою роботу тютюновий завод.

1939, 17 вересня – У Кременець вступає Червона Армія.

1940 р., 4 січня – Місто входить у новоутворену Тернопільську область.

1940 р. – Відкривається вчительський інститут.

1941 р., 3 липня – Кременець займають німецькі війська.

1942 р., липень – Гітлерівці знищують єврейську частину населення.

1942 р., ніч з 2 на 3 вересня – Центральна найстаріша частина міста дотла знищена пожежею.

1943р. – У Кременці та околицях розгортається Рух Опору проти окупантів.

1944 р., 19 березня – Кременець займають війська 1-го Українського фронту.

1950 р. – Учительський інститут реорганізовано в педагогічний.

1959 р. – Владою закривається Богоявленський монастир.

1965 р. – Починає працювати цукровий завод.

1969 р. – Педагогічний інститут переносять у Тернопіль.

1990 р. – Відновлює свою діяльність Богоявленський жіночий монастир.

2001 р. – Створюється Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник.

2003 р. – Відкривається гуманітарний педагогічний інститут.

2004 р. – Після реконструкції будинку Словацьких на міжнародному рівні відкриваєтьсяОбласний меморіальний музей ім.Словацького (на рівні області музей було відкрито у 2002 р.).

Дочірні категорії

  • КРАЄЗНАВЧА СПРАВА КРЕМЕНЕЧЧИНИ

    Перша експозиція Кременецького музею

    Перший музей Кременця розмістився в головному корпусі Кременецького ліцею, а його зали займали праве крило будинку: п’ять кімнат і два коридори. Проте цієї площі було надто мало для того, аби достойно показати славнее минуле краю. Тому приміщення для виставок, кабінети наукових працівників, кабінет директора містились окремо від експозиційної частини.
    Діяльність музею була сконцентрована у відділах історії ліцею (ХІХ–ХХ ст.) та природничо-географічному (геологія, флористика). Основу музею складали зали етнографії, природи, давньої історії України та археології і зал історії навчального закладу, який, переважно, розповідав про Волинський ліцей ХІХ ст.
    Оскільки музей діяв при Кременецькому ліцеї, то один із коридорів закладу був призначений для висвітлення діяльності цього осередку. В ньому постійно діяли виставки, які розповідали про наукові конференції, навчальні досягнення учнів ліцею. Окрема частина коридору була відведена для того, аби показати господарські досягнення мешканців краю, висвітлити діяльність промислових підприємств і господарств ліцею.
    Важливим для музею був збір різноманітних колекцій. Однією з перших була представлена колекція ентомології – зібрання великої кількості комах, метеликів та жуків західного регіону України. Згодом почалося формування колекцій народних промислів, особливо речей волинської кераміки.
    Серед найцінніших експонатів музею був каталог бібліотеки Волинського ліцею ХІХ ст., печатка 1863 р., скриня із сімома замками, дерев’яне рало, давня народна кераміка з елементами візантійського малярства, палеонтологічні та археологічні знахідки, зразки давнього килимарства.
    Оболончик Н. Г.
    завідувач науково-дослідного відділу
     Кременецько-Почаївського ДІАЗуS3600130z

Кременеччина туритстичнаНаціональний природній парк "Кременецькі гори"Кременецький ботанічний садМузей Юліуша Словацького