Вплив діяльності товариства «Просвіта» на соціокультурне середовище Кременеччини у ХХ-ХХІ ст.

Заснування Товариства «Просвіта» стало одним з найяскравіших проявів українського національного відродження на Волині. У міжвоєнний період ХХ століття Західна Волинь стала симбіозом місцевих культурних традицій та модерністичних віянь польської еліти. Проте така полікультурна ситуація не перешкоджала розвитку Кременеччини, позиціонуючи її як один із найвпливовіших осередків волинської культури. Станом на 1930 рік кількість осередків та філій на Кременеччині сягнула 76, кількість членів – 2129.

Одним із важливих напрямів діяльності товариства було поширення української книги. Урочисто відкривалися читальні, організатори яких проводили роботу з піднесення освітнього рівня населення й формування національної самосвідомості. Бібліотеки організовували й по селах. Зокрема, бібліотеки Кременецької «Просвіти» нараховували 3500 томів. Організатором читалень у селах була інтелігенція. Наприклад, з ініціативи отця Г.Словінського, сільського вчителя Л.Білика й активістів села С.Нагорнюка, М.Шевчука, на початку 1922 року у Радошівці створено товариство «Просвіта» імені Т.Шевченка, яке було одним із найчисленніших на Кременеччині. Окрім книг, просвітяни активно поширювали українську пресу. Діячі «Просвіт» значну увагу приділяли усній пропаганді. Вони виступали перед населенням із лекціями, рефератами, доповідями на різну тематику. Поруч із культурно-освітніми справами «Просвіти» пропагували та започатковували різноманітні кооперації, насамперед споживчі.
Помітну роль у піднятті свідомості волинян й організаційному зміцненні «Просвіт» зіграли з’їзди просвітян. Перший такий з’їзд делегатів «Просвіти» відбувся 15 лютого 1921 року в Луцьку. На ньому були представники й Кременеччини. Просвітянська еліта нашого краю усвідомлювала важливість поширення співпраці з іншими осередками товариства. Тому, важливим кроком був вступ Кременецької «Просвіти» у члени Львівського товариства.
Чільне місце у діяльності «Просвіти» займала видавнича справа. Серед популярних видань були твори Х.Майстренко «Рукавичка», А.Животка «Одної ночі», «Снігова баба», «Весняночка» та ін. Та, звісно, найціннішим виданням товариства став «Малий Кобзар» Т.Шевченка, який побачив світ у Кременці 1922 року у друкарні братів Юзефових.
Досить помітною була діяльність «Просвіти» у Почаєві. Тут це товариство було засноване у 1922 році. Особливою популярністю користувався хор під керівництвом Жука С.А. та драматичний гурток під орудою Волошина О.В. Серед найпопулярніших вистав були «Назар Стодоля», «Невольник», «Наймичка» Т.Шевченка, «Дай серцю волю – заведе в неволю М. Кропивницького , «Мартин Боруля» Карпенка-Карого, «Мотря», «Між двох сил» В.Винниченка та ряд інших.
Щоб обмежити розвиток культури, перешкодити формування національної свідомості українців та зупинити просвітницьку працю еліти, влада робила спроби припинити діяльність товариства. Заборона «Просвіти» – одна з найдраматичніших сторінок в історії культурно-просвітницького розвитку Західної Волині. В 1932 році спроби ліквідувати товариство увінчалися успіхом. Членам ради «Просвіти» вручили листи, у яких повідомили про закриття товариства задля громадянського порядку та безпеки. Проте українська інтелігенція шукала нові можливості для культурно-просвітницької роботи. Наприклад, просвітяни Почаєва Кременецького повіту створили у 1936 році Українське культурно-освітнє товариство, яке продовжило роботу в дусі «Просвіти».
Товариство «Просвіта» протягом усієї своєї діяльності проявило високий гуманізм і відповідальність за долю українського народу, зуміло консолідувати його для захисту національно-політичних, духовно-культурних і соціально-економічних прав. І, врешті-решт, спромоглося в несприятливому окупаційному середовищі об’єднати зусилля, ресурси і здібності людей заради досягнення економічних цілей – підвищення життєвого рівня свого народу.

Н.Кравець