Освітні традиції Кременця

Освітні традиції Кременця

Однією з найцікавіших сторінок історії Кременця є освітні традиції міста. Вони беруть початок з ХVІІ ст., коли в Кременці почала працювати перша братська школа.
У ХVІІІ ст. важливим освітнім осередком став єзуїтський колегіум. 1712 року єзуїти відкрили в Кременці школу граматики, через рік – школу риторики. 1740 року вони мали тут вже повну нижчу школу з п’ятьма вчителями, а 1750 року, ще до завершення будівництва нового монастирського комплексу, відчинив свої двері колегіум – навчальний заклад, який надавав молоді середню освіту. 1754 року єзуїти заклали город лікарських рослин і відкрили першу в місті аптеку.
Коли 1773 року папа римський розпустив орден єзуїтів і монастир припинив існування, всі маєтки й навчальні корпуси, що залишилися після нього, перейшли у відання т. зв. Комісії народної освіти, і невдовзі вона відкрила в Кременці першу на Волині світську середню школу.
1805 року, коли Кременець перебував у складі Російської імперії, зусиллями вчених і громадських діячів ТадеушаЧацького й ГугоКолонтая в колишніх єзуїтських спорудах з’явилася славетна Волинська гімназія. Через два роки Т. Чацький добився в імператора Олександра І передачі навчальному закладові території і споруд уніатського Богоявленського монастиря.
1819 року гімназія була реорганізована в ліцей – освітній заклад напіввищого типу з терміном навчання 10 років, який мав право присвоювати своїм випускникам статус дійсного студента й кандидата наук. Складовими гімназії й ліцею були дві професійні школи – механіків і землемірів.
Чи не найбільшою окрасою навчального закладу була бібліотека, яка нараховувала 24 379 праць у 34 378 томах. Основу цієї велетенської на той час книгозбірні становила бібліотека останнього польського короля Станіслава Августа, придбана Т. Чацьким ще до відкриття гімназії. Крім бібліотеки, школа мала також астрономічну обсерваторію, метеорологічну станцію та фізичний, зоологічний і нумізматичний кабінети.
Учитель природознавства ФранцішекСхейдт, що прибув до Кременця з Кракова, заклав тут ботанічний сад. Розпочату ним справу продовжив вихованець Краківського університету, німець за походженням ВіллібальдБессер, який згодом став видатним ботаніком.
Із вихованців знаменитого навчального закладу найбільше відомі Юзеф Коженьовський, Антоні Мальчевський, ТимкоПадура, Кароль Сенкевич, ТимонЗаборовський, ТомашОлізаровський, Станіслав Ворцель. Протягом року тут навчався також Юліуш Словацький.
Гімназія і ліцей на чверть століття забезпечили Кременцю славу найбільшого на Правобережній Україні осередку світської освіти. З легкої руки міністра освіти Російської імперії графа Петра Завадовського місто отримало образну назву „Волинські Афіни ”.
1833 року за указом царя Миколи І славетний навчальний заклад перевели в Київ, а наступного року на його основі відкрили Університет св. Володимира. 1836 року корпуси Волинського ліцею зайняла Волинська духовна семінарія. Вона прийняла від ліцею значну частину майна – їй дістались у володіння великі земельні угіддя, які складали так звану кременецьку поєзуїтськуюридику. При семінарії знаходився також сад,  створений на основі колишнього єзуїтського саду.  У Волинській духовній семінарії вивчались природознавча історія, сільське господарство, ботаніка, агрономія та інші предмети. 1 вересня 1902 року Волинська духовна семінарія була переведена в місто Житомир. У середині 60-х рр. ХІХ ст. В цьому навчальному закладі починав свою наукову й педагогічну кар’єру Микола Іванович Петров, що згодом став одним із видатних українських учених. Тривалий час тут була редакція тижневика „Волынськиеепархиальные ведомости”, який зіграв помітну роль у розвитку краєзнавчого руху на Волині. Із вихованців гімназії найбільше відомі філософ Віктор Кудрявцев, знаменитий свого часу актор Федір Коміссаржевський, православний святий Олександр Хотовицький, батько якого протягом кільканадцяти років працював тут ректором. Коли 1902 року семінарію перевели в Житомир, у споруди, які вона займала, вселилося Волинське єпархіальне жіноче училище – навчальний заклад для дівчат з сімей православного духовенства.
З 1902 року в Кременці почало функціонувати комерційне училище, яке давало середню спеціальну освіту. У цьому закладі працювали знані вже тоді українські художники Т. Сафонов і А. Лазарчук, російську мову викладав М. Боголюбов.
Влітку 1918 року в Кременці відкрила свої двері українська гімназія ім. І. Стешенка. Гімназія розпочала свою діяльність як державна і була єдиною українською середньою школою на весь повіт.
27 травня 1920 р. указом Ю. Пілсудського було започатковано діяльність Кременецького ліцею. У його структуру входили три заклади дошкільного типу, гімназія, учительська семінарія,  реорганізована згодом у педагогіум, середня сільськогосподарська школа, середня торговельна школа, ліцей, три народні університети, гуртки та методичні об’єднання. Наукова діяльність була представлена музеєм Кременецької землі ім. ВіллібальдаБессера, Волинським науковим інститутом при Кременецькому ліцеї та науковою бібліотекою
Деякий час у ліцеї працював відомий художник Владислав Галімський, у творчій спадщині якого кілька полотен, присвячених старому Кременцеві. Тут починалася творча біографія фотомайстра світової слави Генрика Германовича, завдяки якому нині маємо чимало фотографій довоєнного міста. Викладачем географії працював відомий краєзнавець, засновник першого музею Кременця ФранцішекМончак.
За майже два десятиліття інтенсивної роботи Кременецький ліцей став важливим осередком освітнього, культурного, наукового, соціально-економічного та ідеологічного життя Волині. З початком Другої світової війни в 1939 р. установи ліцею припинили свою роботу, матеріальну базу закладу було передано новоствореному на його основі вчительському інституту, який проіснував в місті до 1969 року.  
Таким чином, Кременець одне із міст нашої держави, яке увійшло в історію як освітній осередок. Традиції, які зародились в місті ще в далекому XVІІ ст. були пронесені крізь віки і в подальшому відіграли особливу роль у формуванні історичної спадщини краю.
Наталія Оболончик
завідувач науково-дослідного відділу
Кременецько-Почаївського ДІАЗу