Андронник Лазарчук

Він був родом з Волині, з якою було нерозривне пов'язане його особисте життя та перші художні враження. Саме тут вперше помітили схильність майбутнього майстра до малювання.
Лазарчук Андроник Григорович свій творчий шлях почав в живописній майстерні Почаївської Свято-Успенської Лаври, у ковельського маляра-іконописця. Пізніше він навчався у Петербурзькій Академії мистецтв, Педагогічних курсах при Академії, майстерні професора В.Є.Маковського у Санкт-Петербурзі. Впродовж 36 років художник викладав малювання й креслення в різних навчальних закладах міст і сіл України.
Андроник Григорович багато працював над створенням духовних образів, писав ікони, брав участь у монументальних розписах українських храмів - Святотроїцької і Печерної церков Почаївської Лаври.
Як майстер побутових картин, пейзажів та портретів, він у своїй творчості розвивав кращі традиції реалістичного мистецтва, використовуючи досягнення пленерного живопису. Головні живописні досягнення пов'язані з пейзажем і портретом: „Батькова хата", „Поліський краєвид", „Автопортрет" - всі у Художньому музеї в Луцьку.
Твори Лазарчука - це документи епохи, своєрідна живописна енциклопедія, літопис життя українців, волинян зокрема. Вони перейняті щирою любов'ю і симпатією до простих людей, які оточували його. Це і „Єврей з Ковеля", „Шкільний сторож", „Портрет селянина з палицею", жіночі образи - „Павлінка", „Катерина Кухта", „Феня" і багато інших.
Глибоким співчуттям до злиденного життя своїх земляків пронизані його жанрові полотна. Але художник в житті помічав не тільки сірий колір скорботи. Йому відкривалася краса природи, серед якої жили люди, всотуючи і смуток, і радість буття. У 1907 році, в пору розквіту таланту Лазарчука, з'явилось одне з кращих його полотен - „Молодиця". Тут майстер розвинув ідею єднання людини й природи, зображуючи сільську жінку в пору цвітіння її молодих сил. Закоханий в людину і природу, він розглядав їх в єдності.
З 1915 року Лазарчук постійно мешкав у Борзні на Чернігівщині, де у 1919 очолив художні курси, а через деякий час став ініціатором заснування Борзнянського краєзнавчого музею, котрим керував впродовж трьох років.
6 вересня 1934 року в Борзні Андроник Григорович Лазарчук помер. Поховали художника на міському цвинтарі. Древня Чернігівська земля прийняла його на вічний спочинок.
Сьогодні твори А.Г. Лазарчука зберігаються у музеях Краснодара, Києва, Луцька, Чернігова, Кременця, Борзни. У Ковелі є вулиця його імені та планується відкрити художньо-меморіальний музей А.Г.Лазарчука.
Першим біографом і берегинею творчого спадку художника стала його донька Олена Михалевич. Вона старанно зібрала і записала спогади про батька. Складений нею список усіх відомих їй картин А.Г.Лазарчука - єдиний і тому дуже цінний матеріал при вивченні його творчості. У 1950-ті - 60-ті роки вона подбала, щоб твори художника потрапили до музейних збірок.