Ukrainian English Polish Russian

Юхим Виливчук-Вавровий

125 років від дня народження
Юхима Ваврового-Виливчука
(12.04.1890—3.12.1970) — українського поета

0017
Неймовірно, як у долі однієї людини може відобразитися історія цілої епохи. А на долі людини-поета особливо боляче позначаються несправедливість, зрада, підступ. Довелося все це пережити Юхимові Андрійовичу Вавровому (справжнє прізвище — Виливчук). Мало знаний в Україні поет, людина з неймовірно важким життєвим шляхом — наш земляк. І таки воістину багата наша земля на таланти.
Народився Юхим Вавровий у 1890 році у с. Попівцях, нині Кременецького району, у бідній селянській родині. Випало на долю молодої людини стати учасником трагічних подій початку XX ст. Хлопець, пройшовши всі «ступені» сільського пастуха, у 1904 році став учнем Почаївської друкарні, де здобув фах складача. Пізніше переїхав до м. Києва, де активно влився в революційне життя столиці.
У ці ж роки Юхим Вавровий збирав відомості про розгортання робітничого руху в Україні, подавав дописи про це до робітничої преси в м. Петербурзі, а також до київських часописів «Огни», «Маяк» та ін. У згаданих журналах почали з’являтися перші вірші Юхима Андрійовича під псевдонімом «Юхим Вавровий». Один із перших патріотичних віршів автор надрукував у 1911 pоці:
Вогні горять! Вставайте браття,
Зі сну темряви люд будіть,
Світіть вогні по темних хатах,
Нехай ясніше все горить...
Та жорстока рука сталінщини не обминула й молодого поета. Тричі його заарештовували, і відтак майже 20 років перебував у засланні в сибірських таборах...
Державна варварська машина цілеспрямовано працювала на знищення людини, а особливо — особистості творчої, освіченої, свідомої власної гідності та гідності своєї нації. Юхим Вавровий сповна пройшов крізь цю державну «м’ясорубку», та навіть за жорстоких умов табірного життя не втрачав віри в краще майбутнє. Вірші писав і на сірникових коробках, і на клаптиках паперу, зашивав у ватні штани та матраци. Очевидно, що велика частка цього творчого доробку втрачена назавжди. Збереглися лише 30 поезій, написаних у неволі. Приречений на десятиліття ув’язнення, поет не втрачав життєвої наснаги й не раз у віршах виявлялися моменти гумору. Та смуток і розпач панували в душі автора:
Крізь сльози сміятись несила
В неволі, останніх безкровних рабів
Веселість мене залишила...
Повернувшись після заслання в рідне село, Юхим Андрійович вимушений був винаймати куток у далеких родичів. В останні роки життя намагався видати збірку власних віршів під назвою «Вогні горять», але та спроба була марною, час був такий. Проте в 1967 році в збірнику «Революційна поезія Жовтня» опублікували 8 поезій Юхима Ваврового та ще 2 вірші потрапили на сторінки газети «Літературна Україна».
У 1986 році, завдяки знаному кременецькому дослідникові-краєзнавцеві Г. Чернихівському, у збірнику «Поезія» було надруковано 5 віршів поета.
Помер Юхим Андрійович Вавровий на рідній землі 3 грудня 1970 року.
У незалежній Україні твори Ваврового опубліковані в обласних і республіканських періодичних виданнях, вийшла його книжка «Наче скошений цвіт…» (Кременець, 1994).
1995 в селі Попівці та с. Новий Кокорів на будинку, де жив поет, встановлені пам'ятні таблиці.
Рукописна спадщина Ваврового зберігається у фондах Кременецького краєзнавчого музею.

Я ЗНОВ У РІДНОМУ СЕЛІ
Я знов у рідному селі...
Моє село і рідні люди.
І припадаю до землі,
Цілую вогкі чорні груди.
І серце радістю цвіте,
З душі спадають ржаві пута.
І знов дитинство золоте
Встає, мов казка призабута.
Встають згадки дитячих літ,
Як запорошені картини.
Всьому і всім уклін-привіт
Сивоголової дитини.
Ось гребля, верби, ветхий тин...
Але які разючі зміни!
Життя прудкий нестримний плин
Дарує все нові картини.
Іду у гори, де був ліс...
Іду безмежними полями,
І своє серце я поніс,
Як чашу, сповнену дарами.
І я дивлюсь, не надивлюсь,
Неначе вперше придивляюсь...
О. краю мій! Тобі молюсь,
Тобі єдиному вклоняюсь!
[1952]

Кременеччина туритстичнаНаціональний природній парк "Кременецькі гори"Кременецький ботанічний садМузей Юліуша Словацького