Ukrainian English Polish Russian

Відомі викладачі Кременецької духовної семінарії

Викладачі міжвоєнної духовної семінарії у Кременці

Волинська духовна семінарія із Житомира, де знаходилася там протягом 1902-1918 році, була переведена у Кременець у 1919 році у зв`язку із складними політичними, ідеологічними умовами.
Організаційна праця по заснуванню Православної Духовної Семінарії в Кременці розпочалась з поверненням вікарного єпископа Кременецького Діонісія (Велединського) з Києва, де він перебував під час Першої світової війни. Історичні джерела свідчать про те, що в 1919 році в Кременці діяло дві окремі семінарії – Волинська і Холмська (в евакуації). Дві семінарії з ініціативи єпархіальної та державної влади були злиті в одну. Після об`єднання навчальних закладів  в один у 1919 році його перевели на державне утримання. Після Ризького договору 1921 року, коли Західна Україна відійшла до складу Речі Посполитої, всі православні духовні освітні школина на цій території були закриті: Клеванське, Милецьке духовні училища в 1920 році, Дерманське духовне училище – у вересні 1925 року. Єдиним православним духовним закладом на західній Волині залишалась семінарія в Кременці, яку визнало своїм декретом від 1 липня 1921 року польське Міністерство ісповідань і освіти, але жодної фінансової допомоги з його боку не було, навчальний заклад діяв як приватний з оплати за навчання учнів, внесків жертводавців, фондів Волинської єпархії, яка станом на 1923 рік нараховувала 581 церкву і 8 діючих монастирів.
В цьому духовному православному навчальному закладі серед української молоді ширилась національна свідомість, зростало почуття національної гордості, чому сприяло все місцеве українське громадське і політичне життя. Через товариство «Просвіта», українську гімназію, українську книжку, часописи, театральні вистави, українську кооперацію, український «Пласт», «Юнак», пізніше ОУН цей український дух охопив студентство, а українська ідея стала домінуючою. Свідченням того були щорічні Шевченківські академії, вечори пам’яті героїв, українські спільні з гімназією вистави, виконання українського національного гімну на всіх вечорах в семінарії і під час випускного вечора. Найбільшу роль у становленні Кременецької духовної семінарії відігравали викладачі, а ще більше – її ректори: єпископ Діонісій (Велединський), архімандрит Симон (Івановський), єпископ Антоній (Марценко), о.Петро Табінський, єпископ Симон (Івановський), архієпископ Олексій (Громадський).
Єпископ Діонісій (Костянтин Велединський) родом з Росії, син священика м.Мурома Володимирської губернії. Навчався у Володимирській Духовній семінарії. Закінчив на відмінно Уфимську Духовну семінарію, Казанську Духовну академію у 1900 році будучи вже постриженим у монахи з ім’ям Діонісій. Недовго будучи учителем Таврійської Духовної семінарії в Криму він у 1902 році став інспектором Холмської Духовної семінарії, на початку 1903 року став її ректором і перебува на цій посаді до 1911 року. Був настоятелем храму в російському посольстві в Італії. У 1913 року висвячений в єпископи з титулом Кременецький вікарій Волинської єпархії, яку тоді очолював митрополит Антоній (Храповицький). Під час Першої світової війни залишався в Кременці, проте під час революції виїхав до Києва, де брав участь у Всеукраїнському Церковному Соборі 1918 року. В січні 1919 року повертається до Кременця, розпочинає налагоджувати церковне життя на західній Волині, відроджує Духовну семінарію. Був головою консисторії, ректором. Пробув 4 місяці вікарієм Луцьким, а тоді очолив Гродненську єпархію, а 1928 року возведений в сан архієпископа. У 1934 році очолив Волинську єпархію і був ректором семінарії.
У 1927-31 рр. ректором Кременецької духовної семінарії був Петро Табінський, активний діяч церковного руху. Народився у Берестечку у 1888 році. У 1913 році закінчив Волинську духовну семінарію в Житомирі, пізніше Петербурзьку духовну академію.
Протягом 1918-20-х рр. працював приват-доцентом православного богословського факультету Кам`янець-Подільського університету. 4 роки був на посаді ректора Кременецької духовної семінарії. Після призначення о.Петра священнослужителем у Володимир-Волинськ єпископом Діонісієм, він починає видавати часопис «На варті», друкує підручник з літургіки, Закону Божого.
У 1939 році радянськими спецслужбами Петра Табінського арештовано і вивезено до Сибіру, де він і загинув у 1948 році.
Молода генерація українського духовенства, яка виховувалась в семінарії, формувалась під впливом викладачів. Серед них найвідоміші — це професори Михайло Кобрин, Василь Біднов, Лев Данилевич, о. Филимон Кульчинський, о. Петро Табінський, Василь Богацький, Сергій Міляшкевич, Катерина Міляшкевич, Никанор Вишневський, А. Котович. Їх праця не обмежувалась уроками, вони мали багато позаурочних робіт, перекладали і видавали українські підручники з богословських предметів, організовували культурно-освітні заходи, поглиблювали знання учнів на заняттях гуртків.
Василь Біднов працював у семінарії протягом 1920-22-их років. Походив із безземельної сім`ї з Курської губернії. Закінчив Херсонське духовне училище, Одеську духовну семінарію, Київську духовну академію із ступенем кандидата богослів`я. Після 1919 року залишає викладацьку роботу на Катеринославщині, переїжджає на Західну Україну. У 1920 році починає викладати історію, філософію в Кременецькій духовній семінарії.
Перший випуск у Кременецькій семінарії відбувся 1922 року. Професор В.О.Біднов у своїй промові, згадавши про недавні часи, коли семінаристи тікали від священства і збільшували ряди світської інтелігенції, підкреслив сучасний факт прагнення світської інтелігенції до священства, зазначив трудність пастирського служіння серед темного, малокультурного й економічно малозабезпеченого українського населення Волині, для якого найдорожчим скарбом є прадідівська православна віра, що мала надзвичайно велике значення в історії українського народу, радив майбутнім священикам йти в повному єднанні з православним населенням, користуючись прикладом стародавніх наших братств і нести йому істини православної віри на рідній для нього українській мові.
У 1922 році Василю Біднову доручено редагування часопису «Православна Волинь» – офіційне видання Кременецької духовної консисторії. Проте після закриття часопису польська влада висилає Біднова за межі Кременецького повіту. Професор переїжджає до Праги, Варшави, де займається викладацькою роботою на православних богословських відділеннях. Протягом останніх 34 років свого життя Василь Біднов займався науковою діяльністю, досліджував історію церкви, церковне право, освіту, культуру, історіографію, особливо цікавила його архівна справа, козацтво, історія Запорізької Січі. У 1935 році Біднов помирає у Варшаві, де і поховано його.
Важливо те, що у 2002 році у Мінську була видана посмертно книга Василя Біднова «Православная церков в Польше и Литве».
Никанор Вишневський народився у 1892 році у селі Бакорин що на Рівненщині у сім`ї псаломщика. Навчався у Волинській духовній семінарії у Житомирі, на історичному факультеті Ніжинського університету, Київському військовому училищі, де отримав звання офіцера.
Після Першої світової війни переїжджає до Кременця, де починаючи з 1922 року викладає теорію словесності та історію загальної літератури у духовній семінарії. Згодом викладає ще російську, українську літературу, старогрецьку, латинь, співи. Паралельно із роботою у духовній семінарії, Вишневський викладає і в Українській приватній гімназії міста Кременця. Никанор Вишневський у семінарії керував семінарським хором, який своєю майстерністю виконання творів отримав визнання вищої духовної ієрархії.
Протягом 1939-41 рр. вчителює у Кременецькій загальноосвітній школі №1. Після відкриття у місті вчительського інституту стає його викладачем на кафедрі мовознавства. Широкі лінгвістичні знання, дали змогу Никанорові Вишневському отримати звання кандидата наук у 40-их роках. Одночасно із викладацькою роботою він регентує у соборі св.Миколая.
Іван Власовський окрім викладацької роботи, увійшов в історію як автор праці «Нарис з історії Української православної церкви», що вийшов у світ у 1966 році у Нью-Йорку у п`яти томах, та редактор часопису «Церква і нарід», що видавався у Кременці протягом 1935-39-их років. Протягом свого життя кілька раз був арештований польськими, німецькими жандармами. Після виходу із в`язниці, Іван Власовський емігрує до США, де активно займається дослідженням історії української православної церкви.
Лев Данилевич родом із недалекого села Тилявка. Закінчив Волинську духовну семінарію у Житомирі, факультет теології Київської духовної академії. Після 1920 року переїжджає до Кременця і працює педагогом. Отримує посаду викладача латині, грецької мови у Кременецькій духовній семінарії. Окрім викладання, активно вливався у виховну роботу семінарії. Після другої світової війни викладав на курсах для підготовки вчителів українську мову та літературу. Із відкриттям у 1946 році медучилища його запрошують на посаду викладача латині, згодом Лев Данилевич стає заступником директора.
У 1963 році помер, його поховали на Монастирському кладовищі, де для свого вчителя спорудили численні вдячні учні та вихованці прекрасний пам`ятник.
Михайло Кобрин почав свою викладацьку діяльність у Кременецькій духовній семінарії із часу її заснування. Він спеціалізувався на богословських дисциплінах, додатково займався перекладами богослужбової літератури, був визнаним поліглотом. Великі зусилля доклав Михайло Кобрин до розробки підручників для семінаристів. У 1936 році видав у Кременці свою працю «Існування Бога у світі». Після виходу на пенсію очолив Українську приватну гімназію, за що у 1939 році був арештований польською владою. Проте, після виходу із в`язниці Кобрин повертаєть в Україну до Львова, де і помирає у 1953 році.
Филимон Кульчинський був викладачем у семінарії української мови, літератури та гомілетики. Це відомий керівник гуртка українознавства при семінарії. Свої спогади про семінарію, тогочасну ситуацію вмістив у книзі «Дещо з життя волинського духовенства у першій чверті ХХ ст.».
Филимон Кульчицький народився у 1891 році у Луцькому повіті у священницькій сім`ї. Навчався у Кременецькій духовній школі, Київській духовній академії, яку закінчив із ступенем кандидата богослів`я. Спочатку своєї викладацької роботи працював у навчальних закладах Києва, Кам`янця-Подільського, Рівного, а з 1927 по 1939 рр. викладає у Кременецькій духовній семінарії. З початком Другої світової війни Филимон Кульчицький переїжджає із сім`єю до Німеччини, проте вже у 1941 році знову повертається на Волинь, стає активним дописувачем газети «Волинь», яку редагував Улас Самчук. Проте за його статті німецька поліція намагається заарештувати Ф.кульчицького, через що він знову виїжджає до Німеччини, де починає працювати в таборах для українців.
У 1948 році він стає священником у м.Аусбурзі. Згодом переїжджає до Канади до Вінніпегу, де отримав посаду професора теологічного відділу колегії св.Андрія.
У 1951 році Филимон Кульчицький їде і місією до Бразилії, де редагував часопис «Українська православна нива». Черех 12 років повертається до США до м.Трентон, в якому оримав прихід, тут починає свою роботу над підручником гомілетики.
Филимон Кульчицький своє перебування у Кременці відобразив у праці «З життя православної церкви на Волині під Польщею», яка вийшла у світ у Вінніпезі у 1964 році. Помер Филимон Кульчицький у 1977 році у місті Трентон.
Сергій Міляшкевич був випускником Харківського університету. У 1918 році очолив Українську гімназію ім.Стешенка у Кременці. Вже у 1931 році був призначений інспектором у Кременецьку духовну семінарію одночасно виконуючи функції директора гімназії.
Лука Скібінецький народився у 1887 році на Хмельниччині. Навчався у Шумську, після чого працював вчителем початкових шкіл. Закінчивши Дедеркальську вчительську семінарію отримує пропозицію залишитися на викладацькій роботі у тому ж навчальному закладі. Попрацювавши деякий час, він поступає у Вінницький учительський інститут на фізико-математичний факультет. Після закінчення інституту, отримує посаду викладача Української гімназії у Кременці. У 1930 році починає викладати хімію, фізику, природознавство у Кременецькій духовні семінарії, згодом викладає у єврейській школі у Кременці та середній школі №1. Лука Скібінецький став автором єдиного у місті природничо-фізичного міжшкільного кабінету, який обслуговував всі 7-ми річні школи Кременця. Із приходом у Кременець німецьких військ Лука Скібінецький виніс із шкільного приміщення обладнання хімічного, фізично-природничого кабінетів і сховав його, оскільки на той час у приміщенні школи стаціонували німецькі війська, за що у 1947 році отримав медаль «За доблестный труд у ВОВ 1941-1945». Після війни він став директором ЗОШ №1. Помер у 1967 році та похований на Туницькому цвинтарі.

Кременеччина туритстичнаНаціональний природній парк "Кременецькі гори"Кременецький ботанічний садМузей Юліуша Словацького