Відомі випускники Кременецької духовної семінарії міжвоєнного періоду

Відомі випускники Кременецької духовної семінарії міжвоєнного періоду

Кузнею волинських духовних кадрів була духовна семінарія в Кременці, яка була заснована 1919 р. із залученням викладацького складу колишньої Хомської духовної семінарії. Кременецька духовна семінарія славилась не лише викладацькими кадрами, а також і своїми випускниками, які після закінчення навчального закладу влилися в суспільне, духовне життя і відзначилися своєю діяльністю. У семінарію приймали не лише дітей духовенства, тут мали змогу навчатися діти-сироти, діти вчителів, різноробочих. Серед відомих вихованців варто згадати тих, які вписалися в історію нашого волинського краю або ж і всієї України.
Олег Штуль-Жданович виходець із Житомирщини. Вступає до Кременецької духовної семінарії, оскільки походив із священицького роду. Після випускних екзаменів у 1934 році, вступає та закінчує філософський факультет Варшавського університету та вступає у лави ОУН. У 40-их роках допомагає організовувати мережу цієї організації. Під час війни перебував у німецьких концтаборах, звільнившись з яких емігрував до Австрії, Франції. На еміграції займається редагування часопису «Українське слово», а у 1964 році очолює провід ОУН. Протягом свого життя невтомно займався справами української держави та справою відродження українського народу.
Василь Штуль – брат Олега Штуль-Ждановича. Також закінчив духовну семінарію у Кременці у 1936 році і аналогічно став членом ОУН. Наприкінці 1941 року вступає у новостворений партизанський загін у антоновецьких лісах під командуванням Хрона (Микола Медвецького), де займався вишколом новобранців, вів політично-освітню роботу, редагував часопис повстанців «Повстанець». Загинув під час одного із боїв.
Юрій Пундик вступив до духовної семінарії у 1929 році, згодом закінчив філософський факультет Лбвівського університету. На початку Другої світової війни став активним членом ОУН, був провідником даної організації на Волині із підпільними псевдо Юрій Миколин, Юрій Селюцький. У 1944 році після активної політичної діяльності, емігрує за кордон, де займається публіцистикою, піднімає питання незалежності України, подальшої долі українського нарду.
Віталій та Іван Маслюки навчалися у семінарії протягом 30-х років ХХ ст. Віталій завершив навчання у 1939 році і ступив на шлях викладацької діяльності у Вербовецькій семирічці Лановецького району Тернопільської області. Після закінчення Другої світової війни завершує навчання у Львівському університеті на факультеті іноземної мови, і тут витримує конкурс на викладача грецької мови, яку досконало засвоїв ще у Кременецькій духовній семінарії. Займаючись викладацькою роботою, Віталій Маслюк займається науковими пошуками. Він являється автором монографії про розвиток теорії літератури в Україні, він багато перекладав з давньогрецької та латині. Після довголітньої викладацької практики професор Маслюк видає підручник з латинської та давньогрецької мови , хрестоматію античної літератури, яка вийшла у світ у 1994 році. Цікаво те, що твори до хрестоматії були перекладені на українську самим професором.
Іван Сойко сформувався також у стінах Кременецької духовної семінарії, після закінчення якої продовжив своє навчання у Варшавському університеті на історичному та філософському факультетах. Із початком Другої світової війни Іван Сойко повертається на Україну, приїжджає до Кременця, де працює викладачем історіїу загальноосвітній школі № 3. У 1944 році його мобілізували до радянської армії, дійшов до Берліна, пержив страшні поранення, проте повернувя живим. Іван Сойко із сім`єю поселяються у Львові, де він працює в Інституті історії Академії наук під керівництвом Крип`якевича.
Андрій Вериківський, брат відомого музиканта Михайла Вериківського, також навчався у Кременецькій духовній семінарії, після закінчення якої одружився та був направлений на вчительську роботу у села Кременеччини. Після закінчення війни, Андрій Вериківський повертається до Кременця, де працює вчителем музичної школи, школи № 1 та Сапанівської школи. У всіх навчальних закладах він не лише навав дітей відповідно до загальної навчальної програми, а також організовував учнівські хори, пропагував національну музику.
У стінах Кременецької духовної семінарії навчався також батько відомої української поетеси Галини Гордасевич – Леонід Гордасевич. Протягом 9 років навчався у вищезгаданому закладі, таким чином закінчив повний курс навчання. Після навчання у Варшавського університету, був рукоположений у сан священника у Свято-Успенській Почаївській лаврі і згодом був направлений до Білорусії, де отримав свій перший приход. У 1946 році як священника його засудили на 10 років таборів. Свої останні роки життя він провів у Черкасах, поряд із дружиною, у 80-х роках коли відкривалися заново храми його запросили служити у місцевих церквах, на що він радо погодився.
Варто згадати випускника Кременецької духовної семінарії Юрія Шумовського – археолога, православного священика родом з Волині. Навчався у Дубенській гімназії та Кременецькій духовній семінарії. Закінчив Варшавський університет у 1934 році. Протягом 1934-1938 років був делегатом з Волині Варшавського археологічного музею, віднайшов рештки палеомастодонта – предка мамонтів та слонів. Це була перша знахідка кісток цієї праісторичної тварини в Україні у с. Вілігори близько Рівного. За німецької окупації був директором Рівненського обласного музею. Після евакуації музею вчений зі своєю дружиною опинився в Західній Німеччині, потім працював у Франції. Юрій Шумовський став першим українським вченим, що досліджував Африку. В 1951–1956 років за дорученням Французького Інституту Чорної Африки в Судані провадив археологічні розкопки в Африці, був директором музею у Бамако. Опублікував нариси «Під гарячим сонцем Африки» (1956 р.). Юрій Шумовський був дійсним членом НТШ починаючи з 1958 року. У 1957 році Шумовський залишив Африку й оселився в США. На американському континенті він був викладачем в кількох університетах, зокрема, викладав антропологію, еволюцію людства, історичну геологію, доісторичну археологію, історію культури слов’янських народів, археологію України. Також брав участь в міжнародних конгресах, симпозіумах у Польщі, Сенегалі, Алжирі, США, Канаді
Авенір Коломієць – поет, письменник, журналіст, режисер. Закінчив Клеванське духовне училище та Духовну семінарію в Кременці, теологічний факультет Варшавського університету з відміними знаннями. Священницької хіротонії не приняв, оскільки ще під час навчання у Волинській духовній семінарії розпочав літературно-журналістську працю. Його наставником був викладач української мови та літератури професор Филимон Кульчинський. Друкувався в українських часописах, зокрема в найпрестижнішому «Літературно-науковому віснику».
У 1941-1944 pp. творчо працював в м. Дубно: був співробітником газети «Волинь» у Рівному, редактором двотижневика «Школярик», активістом «Просвіти», керівником її театральної студії. У 1944 році з сім'єю виїхав на еміграцію, перебував в таборах ДІ-ПІ, де брав активну участь в творчому українському житті як поет, журналіст, митець.
Архієпископ Іов (Кресович) в миру Володимир Кресович був вихідцем із священницької родини. У 1922 році закінчує Кременецьку духовну семінарію у сані диякона і відразу єпископ Діонісій рукоположив його у сан священника в Миколаєвській церкві Кременецького Богоявленського монастиря.
Довгий час Володимир Кресович служив у Волинській єпархії та паралельно виконував функції протисектантського місіонера, навчав Закону Божого. Після смерті дружини у 1942 році він приймає у Почаївській лаврі монаший постриг з іменем Іов, а 24 червня 1942 року був возведений у сан архімандрита, отримав єпископську хіротонію та очолив Луцьку єпископську кафедру, а після вбивста єпископа Олексія (Громадського) очолює Кремненецьку та Дубенську кафедри. Єпископ Іов виявив стійкість у служінні церкві під час радянських гонінь на церкву, закликав віруючих захищати храми від закриття, особливо коли перебував на єпископській кафедрі в Чебоксарах, за що був арештований і засланий на 3 роки у табори суворого режиму
Ще одним із відомих випускників Кременецької духовної семінарії був отець Пантелеймон (Рудик), який згодом став архієпископом Едмонтським та Канадським (Російська Православна Церква). У 1912 році у віці 14 років приходить у Почаївську лавру, де був прийнятий у число її вихованців. У 1920 році прийняв монашество з іменем Пантелеймон. Протягом 1922-1924 рр. навчався у Кременецькій духовній семінарії, вже будучу ієромонахом.
Довгий час був настоятелем львівського Свято-Георгієвського храму, проповідував перехід приходів з уніатства в православ`я, відкрив школу для підготовки місіонерів. У 1929 році був возведений у сан ігумена, архімандрита і назначений настоятелем Загаєцького монастиря святого Іоанна Милостивого, де суттєво підніс рівень духовного життя та активізував господарську діяльність обителі. У 1933 році був назначений намісником Почаївської лаври, де доклав чималих зусиль відносно відновлення богослужбового уставу, порядку ведення служб, оскільки події попередніх років негативно відбилися на духовному устрої монастиря. Його стараннями у 1934 році була відкрита богословська 6-річна школа для іноків. Отець Пантелеймон залучив громадськість до ремонту Свято-Успенського собору Почаївської лаври. Згодом він отримав хіротонію на єпископа Львівського, пробувши намісником лаври до 2 червня 1941 року. Приймав участь у Почаївському зібранні 18 серпня 1941 року організованого архієпископом Олексієм (Громадським), таким чином долучившись до утворення тимчасової автономної Української Православної церкви. Під час німецької окупації перебував у Києві, де активно відновлював закриті храми та висвячував духовенство. Останні 20 років свого життя єпископ Пантелеймон провів за кордоном.
Сьогодні знаним випускником Кременецької духовної семінарії є Петро Огризенко. У тридцятилітньому віці вступає до семінарії у Кременці, яку завершує у 1923 році і відразу отримує сан дикона, а згодом священника. Отець Петро служив на приходах Волинської єпархії. На початку Другої світової війни виїжджає в Польщу, де працює на приході в селі Чортовці. Проте, віддане служіння пастиря не злишалось поза увагою багатьох сил і 10 квітня 1944 року його під час літургії було вбито. У 2003 році його прославлено Польською Православною Церквою у Соборі Холмських та Підляшських мучеників, 20 липня 2012 року Священний Синод Української Православної Церкви включив його ім`я у Собор Волинських святих.
Випускником Кремененецької семінарії став також архієпископ Філадельфійський та Пенсильванський Православної церкви в Америці Кіпріан (Борисевич). Закінчивши семінарію у 1925 році, він одружується, отримує священницький сан і був направлений на служіння до Литви, паралельно навчаючись на богословському факультеті Варшавського університету. Протягом 1939-40 рр займав посаду інспектора релігійного виховання у Вільно. Під час Другої світової війни організовував православні приходи у Австрії та Німеччині. Вже у 1949 році переїжджає до США, де продовжує пастирське служіння у Канзас-Сіті, Балтимор, Степфорд. Служіння на приходах поєднував із видавничою діяльністю, редагував православні часописи, а після смерті дружини у 1961 році приймає монаший постриг. Тоді ж о.Кіпріана хіротонізують у єпископа Вашингтонського, вікарія Нью-Йоркської єпархії Православної Церкви Америки. Окрім адміністративного служіння, отець Кіпріан цікавився і виклацькою справою. Він став ректором Свято-Тихоновської духовної семінарії у Південному Ханаані (Пенсильванія), яккий функціонував при свято-Тихонівському монастирі у тому ж місті. Тут же він помер і був похований
Одним із священників-випускників Кременецької духовної семіарії був Сергій Захарчук, родом із священницької сім`ї. Закінчивши семінарію у Кременці, він на передодні Другої світової війни приймає священницький сан. Пастирське служіння здійснював на території Польщі на Томашовщині, де 6 травня 1943 року на його дім було здійснено напад, а Сергія Захарчука вбито як православного священника. Весною 2003 року його прославлено Польською Православною церквою в Соборі Холмських і Підляшських мучеників. Нетлінне тіло святого знаходяться на даний момент у Холмському кафедральному соборі. 20 червня 2012 року Священний Синод Української Православної Церкви відніс його ім`я до Собору Волинських святих.
Відомим для кременчан випускником Кременецької духовної семінарії був Микола Матерський – диригент, фольклорист, музикант. У 1929 році він вступає до Православної духовної семінарії в м.Кременці, де активно долучається до різноманітної діяльності, керує хором семінаристів.
У 1936 році Микола Матерський вступив на теологічний факультет Варшавського університету, проте Друга світова війна перекреслила всі плани. З осені 1939 року він отримує посаду директора школи у с. Великих Фільварках (нині – с. Плоске Кременецького району), де викладав українську мову та літературу. З 1941 року працював у Кременецькій середній школі № 3. одночасно керуючи хором Туницької церкви. У 1958 році Микола Матерський заочно закінчив Львівський університет і лише тоді отримав право викладати українську мову та літературу в середній школі. Упродовж 1976-1989 років він працював керівником художньої самодіяльності в с.Плоскому. У 1990 році власним ентузіазмом створив хор Української православної автокефальної церкви, який у 1991 році у м. Львові на фестивалі хорів УПАЦ зайняв перше місце. Микола Матерський присвятив себе популяризації української пісні, церковної музики. Він самовіддано, наполегливо працював для духовного відродження рідного народу. Помер Микола Матерський 30 березня 2006 року.
Семен Гаюк також належить до випускників Духовної Семінарії в Кременці та Богословського факультету Варшавського університету (закінчив університет у 1933 році). Заарештований польською поліцією 1939 року й ув’язнений до концтабору Береза Картузька. В часі Другої світової війни мешкав у Заславі, де займався справою відродження церкви. Був організатором Комітету допомоги полоненим. Від 1944 року перебував на еміґрації спочатку в Німеччині, а від 1950 року – у США. Був дійсним членом Української Вільної Академії Наук. У 1968 здобув ступінь доктора філософії. Семен Гаюк являється автором спогадів «Від церковного престола до Берези за дроти», богословських праць «Короткий православно-християнський катихизис», «На Божій ниві: бесіди на свята дванадесяті та інші», «Святий Феодосій Углицький, Архієпископ Чернігівський на тлі своєї доби», «Унійна діяльність Мелетія Смотрицького: історичний нарис». Помер у 1997 року на чужині.
Ананій Теодорович був родом із Волині, а свою духовну освіту також здобував у Кременецькій духовній семінарії, яку завершив у 1925 році і відразу після одруження був рукоположений у священницький сан. Своє служіння здійснював на Ковельщині, Рівненщині. Протягом 1942-43 рр. виконува обов`язки секретаря при єпископі Платоні у рівненському церковному управління тоді проголошеної автономної церкви. Після війни емігрує до Австралії, де з благословення митрополита УАПЦ Полікарпа займався організацією православних приходів та виконував функції голови Вищого церковного адмінісраторо митрополичої єпархії УАПЦ, редагував православні часописи. На його кошти було збудовано у Сіднеї Свято-Покровський православний храм.
Навчався у Кременецькій духовній семінарії і Федір Юркевич, який закінчив її у 1924 році, одружився, був рукоположений. Вже у 30-х роках після завершення богословського факультету Варшавського університету та після тривалої пастирської роботи, його залучають до загально єпархіальних справ Волинської єпархії. Священник Федір Юркевич виконував функцію духівника Кременецької духовної семінарії, а згодом був призначений третім священником кафедрального собору св.Миколая у Кременці, а вже починаючи із 1941 року він став секретарем відновленої Волинської духовної консисторії та близьким співробітником митрополита Олексія (Громадського). Федір Юркевич загинув одночасно із митрополитом Олексієм, прямуючи в одному автомобілі до Рівного.