Георгій Петрук-Попик

Георгій Петрук-Попик

Народився Петрук-Попик 18 квітня 1932 року в с. Велика Іловиця Шумського району. Тобто в тому краї, де, по правді кажучи, і дотепер панує невисока національно-патріотична свідомість та існують ряд церков Московського патріархату. Тим не менше, майбутній поет виховувався в патріотичній родині. За професією – лікар. В оcтанні до початку перебудови роки працював заввідділом Тернопільської облсанепідемстанції. За покликанням Григорій Михайлович був поетом. З 1983 року – член НСПУ. З 1984 по 1992 рр. очолював Тернопільську обласну організацію НСПУ. Автор восьми книжок поезій і художньо-публіцистичних творів. Серед поетичних збірок поезій окремі є і на патріотичну тему, як наприклад: «Співоче поле», «Полум’я Волині», «Бережи Україну і свободу», «Це ти, Україно моя» (пісні).
Закінчив Енгельське військово-морське (1953) та Чортківське медичне (1957) училище. Служив на Балтійському та тихоокеанському флотах. Працював у медичних закладах Шумщини та Дрогобицького району на Львівщині. Закінчив Тернопільський державний медичний інститут (1969). Завідував відділом облсанепідемстанції в Тернополі.
Був ініціатором і організатором створення обласних організацій: Товариства української мови ім. Т. Шевченка, «Меморіалу», першого в Україні Крайового руху. Згодом став головою Тернопільської крайової організації Народного руху України.
Друкуватися Георгій Петрук-Попик почав з 1956 року. Автор таких поетичних збірок: «Веселі птахи» (1981), «Тополиний сніг» (1982), «Пригорща жита» (1986), «Думаючи вголос» (1990), «Співоче поле» (1991), «Калиновий заспів» (1995), «Березневі послання» (1995), «Листків пожовклих переліт» (1997). Також він автор кантати «Бережи Україну й свободу» (1997) , роману у віршах «Полумʼя Волині» (1995), збірки «Калина між терням» (2007), книги «Аура слова і борні» (1984−1991), (2002), поеми-феєрії «Нурт Ніагари» (2003), прозово-публіцистичного репортажу «Погляд з третього неба» (2005).
Окремі поезії із згаданих книг перекладені болгарською, італійською та російською мовами.
Головна тема творчості поета – любов до рідної землі, до людини. Його поезія багата прекрасними взірцями пейзажної і інтимної лірики, реагуючи на важливі події в житті народу і держави. Георгію Михайловичу була дуже близька тема національно-визвольної боротьби Української повстанської армії, свідком якої він був.
Георгій Петрук-Попик за поетичну майстерість став лауреатом премії ім. братів Лепких та премії Уласа Самчука. Дипломований у номінації «Книга року» − «Інтелектуальний бестселер» за книгу «Аура слова і борні». Нагороджений відзнакою Міністерства культури Польщі «Заслужений діяч культури польської» (1986), орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2002) та вищою нагородною відзнакою Народного руху України «За заслуги перед українським народом» ІІ ступеня (2004).
Георгій Петрук-Попик свого часу був одним із лідерів національного відродження в Тернополі і краї загалом, а також відомим поетом і публіцистом. Сучасникам Георгій Петрук-Попик найбільше запам’ятався як один з засновників Народного Руху України. Перша Крайова організація НРУ в Україні була створена саме в Тернополі в ніч з 24 на 25 березня 1989 року, що було на півроку раніше за проведення Установчого з’їзду НРУ, який відбувся в Києві 8-10 вересня 1989 р. А тернопільська Крайова Рада НРУ була створена на зборах спілки письменників саме за згодою Г. М. Петрука-Попика, який тоді очолював Тернопільську організацію СПУ.
Від Тернопільщини Г. Петрук-Попик, М. Левицький, М. Куземко та В. Колінець були членами оргкомітету з проведення Установчого з’їзду НРУ. А на самому з’їзді від тернопільської делегації отримав слово лише Петрук-Попик, виступив конструктивно, разом з тим, як згадують його сучасники, – радикально.
Коли у квітні 1989 року Г. Петрука-Попика виключили з КПРС за «действия, противоречащие требованиям устава КПСС, политическую незрелость, потакание экстримистам и демагогам…» члени Крайової Ради НРУ, надіслали М. Горбачову телеграму протесту, мотивуючи тим, що його незаконно виключили, оскільки Народний Рух є громадською організацією за Перебудову, розпочату КПРС.
Г. Петрук-Попик після виключення з написав такого вірша:
«Чверть віку з дідьком у смолі купався,
чверть віку змії в серце заповзали.
Сьогодні – воля: од свого стовпа самі мене чортяки одв’язали».
У листопаді 1989 року Георгій Петрук-Попик працює над проектом передвиборчої рухівської програми кандидатів від НРУ у депутати до всіх рівнів рад, яка була прийнята в грудні 1989 року, головним пунктом цієї програми було відродження української державності.
У березні 1990 року Петрук-Попик був обраний депутатом Тернопільської облради, а у жовтні того ж року – депутатом Верховної Ради СРСР по Збаразькому виборчому округу. Серед народних депутатів Радянського Союзу від України Г. Петрук-Попик був одним з найрадикальніших. 24 грудня 1990 року у Верховній Раді проводилось поіменне голосування по питанню: «Хто виступає за збереження Союзу РСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік?». «За» проголосували 1655 депутатів, «проти» – 20. У власній книзі «Аура слова і борні» Петрук-Попик напише: «Горбачов голосно вигукнув: «Негайно вивісити результати голосування, великими буквами показати тих, хто голосував «проти», нехай про них знає радянський народ». Серед цієї двадцятки було четверо депутатів від УРСР. Це письменники Р. Гром’як, Д. Павличко, Р. Федорів та Г. Петрук-Попик.
Маючи статус депутата Верховної Ради СРСР, Петрук-Попик мав право відвідувати сесійні засідання ВР УРСР. Був він на засіданні 3 серпня 1991 року, коли там виступав тодішній Президент США Джордж Буш-старший, Георгій Петрук-Попик разом із однодумцями протестували проти промосковської політики американського президента.
Після оголошення ГКЧП Петрук-Попик разом із побратимами-рухівцями зайняли принципову позицію не визнавати його. Одноголосно вирішили питання про скликання позачергової сесії ВР, на якій депутати мали засудити ГКЧП і прийняти Акт Незалежності України. Паралельно у приміщенні ВР засідала Президія Верховної Ради, де теж обговорювалось це питання. До членів президії входили 5 представників Народної Ради, які час від часу приходили до нас та інформували про хід обговорення, а саме, що більшість членів Президії ГКЧП підтримує. Лише 23 серпня Президія висловилась за проведення 24 серпня позачергової сесії. Питання проголошення Незалежності ще півдня 24 серпня обговорювалось у перервах сесії.
Про політичну діяльність Петрука-Попика як одного з перших рухівців описано в книгах «Три дні вересня вісімдесят дев’ятого», «Відродження держави» (Й. Шостака), «Пробудження»(В. Квасновського), «Вертеп» (Р. Гром’яка), «Україна постала з Народного Руху» (В. Колінця) та в багатьох інших публікаціях.
Помер Георгій Петрук-Попик 15 червня 2006 року, похований на цвинтарі у рідному селі. Нещодавно у Великоіловицькому навчально-виховного комплексу Шумського району відкрили літературно-меморіальний музей, присвячений діяльності Георгія Петрука-Попика. Музейну експозицію створили Марія Лавренюк і Сергій Синюк.
А у Тернополі до 85-літнього ювілею від дня народження відкрили меморіальну дошку Георгію Петруку-Попику. Її встановили на будинку, де розміщується Народний рух України.