Олександр Неприцький-Грановський

Серед славних українців, яких доля у різний час закинула далеко від рідної домівки, на терені США у 30-70-і роки ХХ століття чи не найбільшу популярність мав уродженець села Бережці, що на Кременеччині, Олександр Неприцький-Грановський (1887-1976), який у громадсько-політичному житті Америки і в науці відомий як професор Олександр Грановський.
Після закінчення школи у рідному селі Олександр навчався у Білокриницькій сільськогосподарській школі. Уже тоді писав чудові вірші.
У роки своєї юності він навчався у Києві в Комерційному інституті Довнар-Запольського, брав активну участь в українському громадсько-політичному русі, був членом клубу "Родина", до якого належали Микола Лисенко, Олена Пчілка, Микита Шаповал, Павло Богацький, інші. Він був діяльним просвітянином, співробітничав в "Українській хаті", входив до Етнографічної комісії, яку очолювала Олена Пчілка.
До США потрапив у 1913 році, бо був переслідуваний царською владою за активну антиросійську діяльність. У США він вчасно зрозумів, що мусить працювати в агрономії та біології, маючи певні знання і багаж. Треба було здобувати вищу освіту і йти в науку. Спочатку навчався в агрономічному коледжі (у Форт Коллінсі, Колорадо, був першим українським іммігрантом у цьому штаті). Потім зголосився до армії. Його доправили в Європу, у французьке містечко Бордо. Доки пройшов карантин Перша світова війна закінчилася. Після кількох місяців навчання в Сорбонському університеті (вивчав ентомологію), повертався в Колорадо і дорогою зупинився в Міннеаполісі. Далекого 1925 року у Вісконсинському університеті захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії з біологічних наук про попелиці. А з 1930–го року став професором Міннесотського університету. Олександр Неприцький-Грановський першим з українців став професором американського університету, прислужився своїм талантом американській науці, а відтак і економічному зростанню цієї країни. Він став визнаним авторитетом серед фермерів по боротьбі з комахами–шкідниками сільськогосподарських рослин.
Коли вчений прибув у Вісконсин, то дізнався, що поля у цілому штаті окупувала саранча — коники-стрибунці, які все поїдали. Керівництво штату звернулося до Неприцького–Грановського з проханням про допомогу. І йому це вдалося. Американці дали йому прізвисько Алекс Грасгоперівський (Олександр Скакун-Грановський). Саме Неприцькому-Грановському завдячує Америка розвитком бджільництва.
Проф. Грановський найбільш вагому роль зіграв у Організації державного відродження України у США, яка виникла 1929 року з ініціативи Євгена Коновальця. ОДВУ була легальною громадсько-політичною організацією української еміграції, лояльно ставилась до влади США, стояла на засадах християнської моралі і була надпартійною. Головними її завданнями було: виховати американських українців на чеснотах, знанні американської історії, культури, літератури, конституції; виховувати духовно і фізично; організовувати українське жіноцтво; пропагувати ідею побудови соборної України; надавати матеріальну допомогу братам в Україні; відстоювати єдність української нації; підтримувати зв'язки з українцями на рідній землі; брати участь у всіх визвольних змаганнях українського люду за незалежність і соборність.
Проф. Грановський у 30-ті роки очолював Міннесотський відділ ОДВУ, згодом став головою Центральної Управи ОДВУ США, розгорнув жваву діяльність. Під його керівництвом щорічно відзначались важливі історичні події і дати: день проголошення Універсалів УНР, день Злуки, дні пам'яті Тараса Шевченка, роковини гетьмана Івана Мазепи, дні трагічної загибелі провідників української нації Симона Петлюри та Євгена Коновальця. Це засвідчують численні матеріали багатющого архіву проф. О. Грановського, що знаходиться у Центрі Досліджень Історії Імміграції при Міннесотському університеті, в якому фонд Олександра Грановського нараховує понад десять тисяч одиниць зберігання.
У помешканні проф. Грановського складались програми вечорів, формувались різноманітні документи, звернення, прокламації. Вчений був або доповідачем, або ж виголошував вступне слово як ведучий. Переважно він складав відозви, звернення до українців Америки, формував основні документи з'їздів Організації або ж Українського Конгресового Комітету Америки, в якому вчений також брав діяльну участь. Це були програми, доповіді, резолюції тощо.
На думку вченого, потрібно популяризувати важливі факти історії України, вшановувати видатні імена її діячів.
З нагоди 25-річчя перебування на чолі ОДВУ професорові О. Грановському надійшла телеграма від президента США Дуайта Айзенгауера, в якій високо оцінена діяльність керманича Організації, його зусилля.
Цікавими є політичні брошури, написані проф. О. Грановським англійською мовою в роки Другої світової війни. Автор прагнув, щоб якомога найбільше англомовних людей ознайомилась з такими працями: "Проблема незалежності України" (Вашингтон, 1940), "Україна — побойовище за волю" (Сейнт-Поул, 1944), "Необхідність вільної України для тривкого миру" (Нью-Йорк, 1945). Їх об'єднує одна думка: доля України і українського люду в роки війни та перспективи України у повоєнний час.
О. Неприцький-Грановський залишив велику поетичну спадщину, знаний і як вчений-ентомолог. Але мало хто знає про його мистецьку творчість. Олександр Анастасійович був добрим художником, мистецтвознавцем, писанкарем, фольклористом.
Навчаючись у 1909-1910 рр. у Києві в комерційному інституті О.Неприцький-Грановський, маючи вже тоді неабиякі здібності, оформляв численні виставки етнографічного характеру, фольклорні надбання. Згодом, перебуваючи у США, подібні виставки організовував й там. Як добрий знавець українського костюма, О. Неприцький-Грановський чимало зробив для популяризації народного одягу у США та Канаді. Всю свою родину — дружину, синів, дочок, невісток, онуків — одягав в українські вишиванки, демонструючи їх одяг на вечорах, концертах, виставках, у церквах, особливо до Різдвяних та Великодніх свят.
Як знавець історії українського мистецтва, вчений ще у київський період життя часто бував на художніх виставках, давав у різні часописи їх огляди з критичним і аналітичним осмисленням, зауваженнями. Кілька статей-оглядів з мистецького життя тодішнього Києва знаходимо на сторінках "Української хати" за 1912-1914 рр. Автор констатує, що українське мистецтво має своє оригінальне обличчя, виходить із глибокого народного джерела. Це мистецтво заслуговує уваги, зважаючи на його високий рівень, оригінальність і неповторність.
На початку 1913 р. вийшла друком велика стаття О. Авратинського (цей псевдонім стоїть і під іншими мистецтвознавчими статтями) під назвою "Естетика в житті українського громадянства". Автор дає аналіз тогочасного музичного життя, торкається теми народного одягу, його стилів, наголошує на необхідності використання народних традицій.
З особливою теплотою відгукується О. Неприцький-Грановський про виставку робіт художника Тимофія Сафонова, з яким мав не раз тривалі розмови, був знайомий з ним ще з часів Кременця, коли брав у нього уроки малювання в 1906 році.
Працював О. Неприцький-Грановський і як графік. Одна з перших його робіт "Волинський будинок" репродукована у часописі "Рідний край" за 1916 рік. На малюнку видно, як майстерно відтворена архітектура старого палацу в Бережцях з конусоподібними вежами, готичними рисами стилю. А з тогочасних графічних робіт зберігся портрет Тараса Шевченка, виконаний олівцем ромірами 60x55 см з підписом А. Неприцький-Грановський.
Портрет тривалий час зберігався у поетової сестри Марії Борисенко, що зберігається у експозиції літературно-меморіального музею О. Неприцького-Грановського у Бережцях. Кілька пейзажних робіт, виконаних олійними фарбами, зберігаються у синів О. Неприцького-Грановського в США. Олійні роботи відтворюють мальовничі місця рідних Бережець та їх околиць.
Та найбільше художній талант Неприцького-Грановського виявився у писанкарстві. Приїхавши 1930 року до Міннеаполіса із сусіднього штату, вчений розпочав працю над відродженням цього давнього українського народного мистецтва. Колекція його писанок стала чи не найбільшою у США. У квітні 1972 р. вона нараховувала вже півтори тисячі одиниць, а під кінець його життя — біля двох з половиною тисяч. Нині вона знаходиться в Українському музеї в Торонто, Канада. Як писанкар художник сам створював численні графічні малюнки. Потім наносив їх на шкаралупи яєць. Усіх зразків малюнків для писанок зібрав аж 1836. Ці зразки зберігаються у фонді проф. Ол. Грановського в м. Сент-Поул, в архіві при університеті.
У містах Сент-Поул та Міннеаполіс О. Неприцький-Грановський організував цілу школу писанкарства. До виготовлення їх залучав своїх дітей та онуків. Всі вони займались писанкарством напередодні великодніх свят. Про його писанкарську школу заговорила україно- та англомовна преса. Численні статті появилися у США, Канаді, Західній Європі.
Малював він і вітальні картки з нагоди Нового року, свят Різдва чи Великодня. В його архіві зберігається поштівка 8х12 см., на якій відтворена сцена зимового вечора, група колядників із зіркою, сільська хата, двобанна дерев'яна церква.
15 січня 1966 року під час відкриття відділу Україніки у Міннесотському університеті, з ініціативи проф. О. Грановського було організовано етнографічну виставку. На ній експонувались вишивки, килими, одяг, кераміка, різьба на дереві, інші витвори українського ужиткового мистецтва.
Широкий відгук знайшла публікація статті "Український Великдень", поміщена у часописі "Інтернаціональна географія" (англійською мовою). В ній подана велика кольорова розгортка з блоком писанок, шість невеликих у кольорах фото, на яких простежується техніка виконання писанок.
Незабаром дирекція одного з найбільших виставкових зал Вашингтону Експорерс Холл попросила проф. О. Грановського представити на виставку кілька сот його писанок. 256 найкращих писанок були вперше представлені для огляду у столиці США. За короткий час виставку відвідало понад 50 тис. чоловік.
Дванадцять писанок з його колекції було передано президентові США Річарду Ніксону та його дружині у подарунок. Від президента надійшла телеграма-подяка і побажання веселих свят Великодня усім українцям Міннесоти.
Під кінець свого життя працював над монографією англійською мовою «Мистецтво символіки українських писанок». Планувалось, що вийде друком у 1976 році. На жаль, смерть припинила подальшу працю над монографією.
Під впливом чоловіка Ірена Грановська, голландка за походженням, уклала кілька машинописних статей англійською мовою з питань української народної творчості, звичаїв. Ось назви її праць: "Українські жіночі костюми", "Весілля на Україні", "Українська мудрість", інші. Вагомо, що американка голландського походження прагнула осягнути традиції українського народу, сином якого був її чоловік.
Оскільки Олександр Неприцький писав поезію, тому частина творів була покладена на музику. Один з найбільш популярних музичних творів – пісня Сергія Яременка на вірш О. Неприцького-Грановського "Хрест волі". Вірш народився під враженнями підготовки святкування сторіччя Канади, яке відзначалося 1967 року.
Кілька пісень створив на слова поета О.Неприцького-Грановського Василь Шуть. Це романс "Дружині", "Люби її, нам рідну Україну" (соло для сопрано чи тенора), "Мамі", Роман Придаткевич написав музику на його вірші "Мій голос", "Поклик" ("Гукайте їх"), "Літні пастелі", інші. Ноти до пісні «Мій голос» композитор надіслав авторові слів з таким дарчим написом: „Олександрові Неприцькому-Грановському цей скромний дарунок в знак пошани та любові. 11 червня 1976 року".
Помер Олександр Неприцький-Грановський у 1976 р. в м. Сент-Пол (США), його творча спадщина повернулася в Україну головним чином завдяки зусиллям дослідника із Кременця вже покійного Гаврила Чернихівського.