Ростислав Глувко

Кременечччина славна своїми талантами. Художники, поети, скульптори, літератори, науковці – це величезний список творчої еліти, які творили протягом століть на території нашого краю. Загалом, особливо плідним виявився період початку ХХ століття, коли численні політичні перипетії та матеріальна скрута, спонукали до креативного злету безліч імен, які прославили місто та Україну на міжнародному рівні.
Одним із таких славних діячів мистецтва став Ростислав Глувко – художник, іконописець, декоратор, мемуарист, людина, що все життя тяжіла до отчого краю перебуваючи на чужині. Тривалий час вважалося, що художник-іконописець Ростислав Глувко народився у Кременці. У видрукуваних його споминах «Memorabilia» (Львів, 2003) читаємо: «Мені не було й року, коли батьки переїхали до Кременця. Моя бабуся по мамі дозволила нам поселитися на верхньому поверсі будинку, який колись займала вся сім'я». Згодом молода сім'я поселилася у власно-спорудженому будинку, що нині стоїть на вул. Шумській, 21. Проте, у витязі з метричної книги Ростислава Глувка вказано, що запис про народження зроблено у селі Сураж, нині Шумського району, де Олександр Глувко працював секретарем Суразького надлісництва. Після шлюбу у1926р. із Надією Петровою молоде подружжя виїхало до місця роботи чоловіка. Із графи про хрещених батьків дізнаємося, що ними були парох Суража Володимир Козіцький та Марія, дочка Олексія Петрова, сестра Надії Глувко. Обряд хрещення здійснив ксьондз містечка Шумськ Зіновій Бачинський. Відповідно до записів встановлено що Ростислав Олександрович Глувко народився 8-го травня 1927 року в Суражі, а не у Кременці, як вважалося донедавна.
Родина жила під Замковою горою на вулиці Шумській. Тут, у національно свідомій родині виховувався майбутній художник-графік та іконописець. Батько Олександр Федорович був неодноразово заарештований, після чого сім`я була вивезена у Красноярський край, далі у Казахстан та Узбекистан. Там, Ростислав, 15-річний хлопець, змінивши національність у 1942 р., щоб якось врятуватися, вступив до лав польської армії, що поклало початок його блуканням світовими шляхами: Ірак, Іран, Палестина. Кінцевим пунктом стала Англія, а саме Лондон, де Ростислав оселився 1947 року, здобув вищу художню освіту у Мистецькій школі Гаммерсміт й активно зайнявся творчою діяльністю. Володіючи кількома мовами, закінчив вищий художній коледж. Найяскравіше талант митця виявився у книжковій графіці та іконописі, що принесло йому світове визнання.
У Великій Британії художник очолював секцію українських митців при Українському католицькому університеті в Лондоні. Його спадщину складають живописні картини та іконописні твори, станкова, книжково-журнальна та прикладна графіка, художній текстиль, кераміка малих форм й інших видів декоративного мистецтва, працював переважно художник у техніці темпери, олії, акриліку, акварелі.
Ростислав Глувко був активним членом Союзу українців Британії (СУБ), відіграючи певну роль у культурних ініціативах у Лондоні та в західній українській діаспорі впродовж 1950-1980 рр.
Найцікавіше творче надбання митця — іконописання, яким Ростислав Глувко захопився у 50-річному віці. Він є автором циклу ікон: «Вседержитель», «Ісус Христос», «Марія з дитям», «Борис і Гліб», «Святий Юрій».
Вперше його ікони експонували в «Галереї Еко» у Детройті, США (1980). Після цього — на виставках у Манчестері (1981), Брадфорді (1982), у картинній галереї Фойлз (Лондон, 1982), на Міжнародній виставці українських митців (Торонто, 1982), а також на персональній виставці в Українському католицькому університеті в Лондоні (1985).
Як художник, Ростислав Глувко звертався й до історичних тем. Загальне визнання дістали такі його картини, як «Хрещення України», «Похорон Пантелеймона Куліша», «Козака несуть», а також твори пейзажного мистецтва: «Церква в Маткові», «Річмонд-парк», «Венеціанська лагуна».
Понад 20 років успішно працював у галузі книжкової графіки. Десятки книг вийшли у світ, прикрашені його ілюстраціями. Спеціалісти найвище ставлять англомовне видання «Тисячоліття християнської культури в Україні», яке вийшло в Лондоні 1988 року.
Про своє життя Ростислав Глувко залишив книгу англійською мовою, щоб її читали у світі, а також щоб могла її читати дружина-італійка.
«Спомини» складаються із вступного слова Марти Єнкало (с.З-5), статті мистецтвознавця Романа Яціва «Поверх за поверхом мистецького досвіду Ростислава Глувка», самих «Споминів», післямови доньки Світлани Глувко, англомовного резюме. Самі спомини складаються із чотирьох частин, в яких автор розповідає про своє життя-буття.
Ростислав Глувко велику роль приділяв сімейним та родинним традиціям. Ціковим є факт, що мама Надія за своїм походженням була росіянкою і зовсім не заперечувала становленню Ростислава як українського патріота. На становлення молодого Глувка впливало сімейне оточення. У їхньому будинку частими гостями були лікар і письменник Василь Кархут, який певний час мешкав у домі Глувків; родина сенатора М.Черкавського (доля закинула його дружину Марію Іванівну з маленькою онучкою Олею в те саме село, де перебували й Глувки у Казахстані; кобзар і громадсько-політичний діяч Кость Місевич, а також така колоритна постать, як Роман Бжеський. У Кременці Ростислав десятирічному віці випробовує свої сили у малюванні поруч із учасниками пленерів при Кременецькому ліцеї, що відродився у міжвоєнний період.
Не малу роль на національне світосприйняття Ростислава Глувка вплинули роки проведені з батьками на засланні у Казахстані, де важка фізична робота гартувала сильний дух.
У розквіті творчих сил він відійшов на вічний спочинок 4 березня 1990 році через важку хворобу, не дочекавшись, коли Україна стане незалежною. Донька Світлана Глувко виконала заповіт батька: його прах перевезла в Україну до рідного Кременця і розвіяла на могилі діда Олександра Федоровича на Туницькому цвинтарі.
У Кременецькому обласному гуманітарно-педагогічному інституті імені Тараса Шевченка відкрили кімнату-музей художника-емігранта Ростислава Глувка. Все це стало можливим завдяки ініціативі голови Кременецької «Просвіти» Лілії Слідзинської, мистецтвознавця зі Львова Романа Яціва та ректора інституту Афанасія Ломаковича, організаторів міжнародної конференції «Він присвятив себе мистецтву» до 80-ліття від дня народження художника.
У вересні 2009 року донька художника Світлана подарувала Україні 29 мистецьких полотен батька. Спочатку полотна експонували у Національному художньому музеї України, де їх було високо оцінено. П’ять картин залишили в музеї, а 24 повернули до Кременця.