Кременеччина очима Миколи Костомарова

Кременеччина з давніх-давен вабила до себе мандрівників, науковців, дослідників. Відомі історичні та релігійні місця у ще і до сьогодні криють у собі сторінки маловідомого і таємничого, тому молоді енергійні ентузіасти намагалися побувати у наших місцях. Історики, літератори, політичні діячі прагнули побувати у славнозвісних «Волинських Афінах». Одним із славетних людей, якому вдалося побувати у Кременці та Почаєві був Микола Костомаров. 

Микола Іванович Костомаров народився у 1817 році в с. Юрасівці Острогозького повіту Слобідсько-Української губернії. У 1832 році позбувся кріпацької залежності, після чого навчався у Воронезькій гімназії. У 1836 році закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету, а в грудні 1837 року склав іспити на звання кандидата. Успішно витримав іспити на ступінь магістра. Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства, автор його програмних документів. У 1847 році був заарештований і відправлений до Саратова. З 1857 року за згодою уряду переїхав до Петербурга, де в 1859-1862 рр. був екстраординарним професором університету. У 1860-1885 рр. був членом-редактором Археографічної комісії, одним з організаторів журналу «Основа» і редактором збірника «Акти Южной и Западной России». У 1867 році був обраний членом-кореспондентом Російської академії наук, у 1869 році – почесним членом Сербського наукового товариства, а в 1870 році членом Південнослов'янської академії.
Яскравою сторінкою життя М. Костомарова стала його праця протягом жовтня 1844 – серпня 1845 років старшим учителем історії Pівненської гімназії. Як творча натура, він у 1845 p. двічі здійснив подорожі до визначних місць Волинської гyбepнії, у ході якої він відвідав Корець, Острог, Дермань, Гощу, Пересопницю, Тайкури, Дубно, Кременець, Берестечко та інші містечка і села краю, оглянув їх пам'ятки та культури, зібрав велику кількість історичних фактів, народних пісень, переказів, спогадів і свідчень. Перебування на Волині упевнило М. Костомарова взятися за ґрунтовне дослідження Визвольної війни українського народу XVІІ ст. Саме Костомаров поклав початок наукового вивчення Берестецької (1651 p.), Почаївської (1672 р.) битв та інших вагомих подій минулого Волині. Про своє перебування на Волині Михайло Костомаров згадує в листах до відомого українського етнографа – К. Сементовського, а також в нарисі «Из прожитих на Волини дней». Записи пісень, які зробив на Волині, опублікував у збірнику Д. Мордовця «Малорусский литературный сборник» у 1859 р. та в фундаментальній праці О. Чубинського – «Труды этнографическо-статиской экспедиции в Западно-русский край» за 1874 т.у.
Микола Костомаров описав давні волинські місцевості під час своїх подорожей 1844 і 1845 років. У книзі написаній науковцем «Старожитності Волині», яку підготував до друку і переклав з російської бродівський історик Дмитро Чобіт, подаються цікаві відомості з минулого Волинського краю.
Із спогадів Костомарова довідуємось, що працюючи викладачем Рівненської гімназії у нього виникло велике бажання познайомитися із південно-західною частиною Російської імперії. Тому, на страсному тижні 1845 року він відправився у свою другу подорож на Волинь, через Дубно до Кременця і Почаєва, з метою відвідати ще й Вишнівець та Берестечко.
Цікавим був тогочасний шлях науковця із Дубна до Кременця, оскільки їхав він через містечко Вербу (сьогодні село), де дослідник побачив цікавий курган на околиці поселення. Поспілкувавшись із місцевими старожилами Микола Костомаров з`ясував, що це є поховання легендарного народного месника часів Хмельниччини Шолудливого Буняка.
До Кременця Микола Косотмаров в`їжджав через славнозвісний Королівський міст над рікою Іква (сьогодні це село Великі Млинівці).
Приїхавши у великодню п`ятницю у Кременець, він піднявся на дуже круту, згідно слів самого Костомарова, гору Бону (Замкову гору), де оглянув руїни давнього замку. Сходження на вершину було надзвичайно важким для науковця, проте з висоти йому відкрилась прекрасна панорама міста, що розкинулось біля підніжжя гори, а вдалині виднілися гірські хребти. У спогадах Костомарова збереглися описи замкової криниці та легенди пов`язані із королевою Боною та підземеллями кременецької фортеці. Зі слів науковця відомо, що кожен відвідувач кременецького замку за традицією кидав камінь у замковий колодязь, тому криниця була закидана камінням. У період 1845 року на замковому подвір`ї проглядалися руїни інших фортечних споруд так званих світлиць (сьогодні залишків давніх фундаментів не видно і первісне планування замку важко уявити), гарно проглядалися отвори у мурах призначені для стрільби з гармат та піщалей.
Перебуваючи у Кременці, Микола Костомаров відвідав Кременецький ліцей – давній Єзуїтський колегіум, де у той час діяла Волинська духовна семінарія. Один із вчителів семінарії Тіхоміров дав Миколі Костомарову рекомендаційний лист до архімандрита Почаївської лаври. Наступного дня дослідник побував на ранковій літургії у кафедральному соборі св. Миколая міста Кременця, приміщення якого давніше використовувалися францисканським монастирем. Зі слів Костомарова, відомо, що навколо святині у той час можна було побачити численні уламки давніх кам`яних скульптур, які прикрашали фасад давньої святині.
У Почаєві Микола Костомаров зупинився у єврейському постоялому дворі і одразу вирушив до Свято-Успенської лари, де йому вдалося поспілкуватися із архімандритом, із уст якого він дізнався безліч місцевих легенд, переказів, почув історії про особливості архітектурного комплексу монастиря. Дослідник у своїх описах детально характеризує вигляд Свято-Успенського храму, цікавим є той факт, що у той період часу він зберіг багато елементів католицького декору та орган. Дослідника допустили до монастирської бібліотеки, де він оглянув рідкісні і досить цікаві книги. Зі слів Миколи Костомарова достеменно відомо як виглядало одне із особливо чтимих місць Свято-Успенської Почаївської лаври – камінь зі слідом стопи Божої Матері.
За рекомендацією графа Мнішека, тогочасного власника Вишнівецького палацу, Микола Костомаров у Кременці зустрівся із мешканцем міста Радзимінським, який наче б то володів цінними рукописами, що відносилися до епохи Богдана Хмельницького і це надзвичайно цікавило науковця.
Записи Миколи Костомарова цікаві для краєзнавства, оскільки йому вдалося зафіксувати факти з історії міста Кременця та Почаєва, які довгий час передавались в усній формі. Спогади Костомарова заповнюють ті недослідженні прогалини з локальної історії регіону, а маловідомі легенди були зафіксовані дослідником і таким чином не втрачені.