Ukrainian English Polish Russian

Кременець у житті Арсена Річинського

Хоча все своє свідоме життя Арсен Річинський прожив далеко від міста Кременця, проте в історію міста його ім`я вписалося як символ національної боротьби та ідейності. Арсен Річинський своїм місцем народженням ввійшов до кагорти славетних кременчан та волинян.
Народився Арсен Річинський 25червня 1892 року у с.Тетильківці Кременецького повіту Волинської губернії (зараз це село відноситься до Шумського району Тернопільської області). Батько його, Василь Федорович, належав до духовного стану, був православним священиком у цьому селі.
Перебування в атмосфері волинського духовенства визначило інтерес А. Річинського до народної культури, що пізніше знайшло вияв у його працях та культурологічній діяльності. З іншого боку, вело до формування А. Річинського як національно свідомої людини. Окрім того, у нього ще з колиски виник закономірний інтерес до релігійного життя. Арсен Річинський вибрав світську кар’єру, але, незважаючи на це, він добре орієнтувався в питаннях церковної обрядовості й догматики. Особливою сферою його зацікавлень була церковна народна культура.
Початкову освіту А. Річинський здобув у своєму селі. Далі навчався в Клеванській духовній школі та Кременецькій гімназії. Проте, очевидно, за наполяганням батька, поступив до Житомирської духовної семінарії.
Житомир на той час був центром Волинської губернії. Тут було відносно активне культурне життя, існували певні культурні осередки. Одним із них було «Товариство дослідників Волині». Його члени на лише видавали наукові збірники, а й приділяли чимало уваги просвітницькій роботі. На свої засідання вони запрошували й семінаристів.
Після закінчення семінарії А. Річинський поступив на медичний факультет Варшавського університету. У зв’язку з початком Першої світової війни змушений був евакуюватися. Весною 1917 р. здав державні іспити при Київському університеті й отримав посаду лікаря в Ізяславській повітовій лікарні, де й працював до березня 1920 р. У цей час А. Річинський брав активну участь у громадському житті. У Ізяславі організовував концерти, вистави, займався видавничою діяльністю. Зокрема, редагував часопис «Нові дороги», видавав журнал «Изаславльская дорога», а також був постійним лектором на курсах українознавства для вчителів, що існували в сусідньому м. Острозі.
У міжвоєнний період на Волині активно відбувалася українізація суспільного й культурного життя. З’явилися школи з українською мовою викладання, україномовні видання, українська мова стала мовою державних структур. А.Річинський включився в цей процес. Проте, за умовами Ризького мирного договору 1921 р. між Радянською Росією та Польщею Волинь була поділена між цими двома державами.
Ізяслав опинився під владою більшовиків. Незадовго перед цією подією, весною 1920 р., А. Річинський виїхав у село Тростянець Луцького повіту, яке опинилося в складі Польщі.
До 1922 р. А. Річинський працював у Тростянці. Тут він одружився з дочкою місцевого священика Павла Прокоповича Ніною. Проте його життя тут не було спокійним. На нього донесли й заарештували. Лише завдяки старанням дружини А. Річинського звільнили.
Переїхавши у квітні 1922 р. до м. Володимир-Волинського, А. Річинський став головним лікарем міської лікарні, де попрацював до серпня 1925 р. коли його заарештували, звинувативши в активній проукраїнській діяльності. Проте довести якихось порушень законів з його боку не вдалося. Тому А.Річинського скоро звільнили.
Після звільнення, Арсен Річинський відкриває приватну лікарську практику, яку успішно продовжував включно до 1939 р. Його високий фах і авторитет забезпечували велику кількість клієнтів й робили А. Річинського відносно незалежним та фінансово самостійним, вагомість додає ще й той факт, що серед 17 практикуючих лікарів міста було лише двоє українців, включаючи й А. Річинського.
Працюючи лікарем, він не полишав активної громадської діяльності. Ще з 1924 р. видавав власним коштом щомісячник «На варті». Протягом десяти років виходив цей часопис, назву якого щоправда А. Річинський в силу певних причин змушений був змінювати (інші назви – «Наше братство», «Наша церква»).
У 1925 р. А. Річинський уклав збірку загальнодоступних церковних співів для сільських хорів під назвою «Всенародні співи в українській церкві». Вона мала полегшити богослужіння в церкві українською мовою, показати перевагу й красу Служби Божої рідною мовою. З часом вийшли укладені ним збірники «Українська відправа вечірня та рання», «Українські колядки», «Скорбна мати» (збірка пісень з богогласника). Сам же А. Річинський дотримувався думки, що справжня релігійність виражається в народній церковній культі, важливим складником якої є музика. Зокрема, про це він писав у книзі «Проблеми української релігійної свідомості».
А.Річинський був активістом Володимир-Волинської «Просвіти» та «Рідної хати». Під його керівництвом у м. Володимир-Волинському та на Волині були організовані структури молодіжної організації «Пласт». При його ж допомозі дружина Ніна Павлівна організовувала філію «Союзу українок». Брав участь і в кооперативному русі. Наприкінці 1929 р. А. Річинський вступив до легальної організації «Українське Волинське об’єднання». Приблизно в той час став членом підпільної Організації Українських Націоналістів. Проте, найголовнішою ділянкою громадської роботи А.Річинського була боротьба за українізацію православної церкви на Волині. У 1927 р. за його ініціативою був зорганізований у Луцьку з’їзд православних мирян, який виступив за українізацію православ’я, а в 1933 р. А. Річинський та його прихильники зорганізували в Почаєві велику маніфестацію, де теж піднімалося це питання.
У другій половині 20-их – на початку 30-их рр. А.Річинський публікує чимало статей в українській пресі, присвячених церковним питанням. Випускає ряд брошур на цю тему.
У 1930 р. він починає писати працю «Проблеми української релігійної свідомості». Вважається, що роботу над нею розпочав у 1929 р., а завершив у 1933 р. Це глибокий релігієзнавчий і водночас блискучий культурологічний твір, де автор пропонував свій варіант релігійно-національної ідеології для українців. А. Річинський знаходився під певним впливом історіософських поглядів В. Липинського.
На жаль, книга «Проблеми української релігійної свідомості» була видана у місті Тернополі у 1933 р. малим накладом. На сьогодні видання 1933 р. є бібліографічною рідкістю. Лише перевидання книги в 2000 і 2002 рр. дали можливість науковцям познайомитися з релігієзнавчою спадщиною А. Річинського.
Звісно, така активна діяльність А. Річинського не проходила повз увагу польської влади. Він знаходився під пильним наглядом карально-репресивних органів. У переліку активістів ОУН по Володимир-Волинському повіту, складеному воєводським відділом безпеки у 1934 р., його ім’я стоїть на першому місці. А. Річинського неодноразово затримували, побував він і у концтаборі Береза Картузька, в якому він перший раз побував у 1935 р.
Другий раз в Березі Картузькій А. Річинський опинився в травні 1939 р. Лише у вересні, коли почалася Друга світова війна, йому вдалося звільнитися з в`язниці, оскільки польська тюремна охорона втікала і в’язні скористалися моментом. 16 вересня А. Річинський прибув до Володимира-Волинського. Проте його скоро заарештували енкаведисти, звинувативши у зв’язках з Організацією Українських Націоналістів. Кілька років його тримали без суду. Лише 5 травня 1942 р. т.з. “особий совєт” при НКВС СРСР виніс вирок, засудивши А. Річинського на 10 років позбавлення волі.
Також репресована була сім’я А.Річинського (дружина та дві дочки). Старшій Мирославі тоді було 15 років, а молодшій – 6 тижнів.
А. Річинський покарання відбував у Уктлазі до 1949 р., після чого був звільнений. Йому дозволили поселитися в Казахстані в м. Казалінськ, де він працював лікарем. Навіть у цих, далеко не найкращих умовах, А.Річинський знаходив час для наукової праці. У 1952-1953 рр. його статті на медичну тему друкувалися в часописі «Здоровье Казахстана».
Помер А.Річинський 13 квітня 1956 р. у результаті крововиливу. Поховали його на цвинтарі станції Джусали Кизил-Ординської області.
А.Річинському не вдалося зреалізувати багато чого такого, що він хотів зробити. Довготривалі ув’язнення не лише підірвали здоров’я, а й не давали нормально працювати. Проте, частина творчої спадщини на сьогоднішній день зібрана і вийшла у світ (десятки наукових публікацій в Україні і за кордоном). Створено документальний фільм «Арсен Річинський — ідеолог Українського православ’я». З благословення Предстоятеля УАПЦ, митрополита Київського і всієї України Мефодія побачили світ друге, третє та четверте (повне) видання (2000, 2002, 2009) книги «Проблеми української релігійної свідомості», виготовлена медаль ім. А. Річинського «Духовність — народові», та орден імені подвижника. На виконання ухвали читань 1998 р. Кабінет Міністрів України присвоїв ім’я Арсена Річинського Кременецькому медичному училищу. На училищі у Кременеці та на родинному будинку активного діяча у Володимир-Волинському встановлено меморіальні таблиці.
14 жовтня 2006 року, на Покрову Пресвятої Богородиці, труну з прахом Арсена Річинського зустрів храм Різдва Христового УАПЦ міста Тернополя і таким чином перезахоронення з далекого Казахстану відбулося. Прах Арсена Річинського спочиває на Тернопільському міському кладовищі біля села Підгороднє, де знаходяться некрополі ще кількох відомих людей. У роки незалежної України Арсена Васильовича Річинського визнано святим сповідником совісті
За роки незалежної України було проведено 8 Річинських читань. 22 квітня 1998 р. в Кременці були проведені Перші Річинські читання. На них були присутні представники не лише з Кременеччини, а й з Києва, Тернополя, Володимира-Волинського, Луцька тощо. Наукові доповіді цих читань вийшли окремим збірником «Арсен Річинський – ідеолог українського православ’я». На цих читаннях також відбулася прем’єра документального фільму про А. Річинського. Тоді ж було порушено питання про присвоєння імені лікаря-вченого Арсена Річинського Кременецькому медичному училищу. 24 травня 1999 р. відповідну постанову прийняв Кабінет Міністрів. У 2000 р. в Кременці на базі медучилища відбулися Другі Річинські читання. На них презентували перевидання книги А.Річинського «Проблеми української релігійної свідомості», що побачила світ у Тернополі. У 2002 р. знову ж таки в Кременці відбулися Треті Річинські читання. На стіні Кременецького медучилища була встановлена меморіальна дошка на честь цього лікаря-просвітника. Учасники читань побували також у Володимирі-Волинському, де довгий час працював А. Річинський. На будинку, де він жив, теж була встановлена пам’ятна дошка. До Третіх Річинських читань вийшло нове, вже третє видання книги «Проблеми української релігійної свідомості». Матеріали читань були опубліковані в альманасі «Духовність – народові». У вересні 2004 р. на базі Інституту філософії НАН України в м. Києві відбулися Четверті Річинські читання. Таким чином, географія читань розширилася. П’яті Річинські читання знову відбулися на базі Кременецького медучилища у листопаді 2006 р. Матеріали читань були надруковані в науковому збірнику «Арсен Річинський: видатний український громадський діяч і науковець-релігієзнавець». У цьому збірнику вперше були опубліковані уривки з праці «Проблеми української релігійної свідомості», котрі були вилучені польською цензурою при першому виданні книги в 1933 р.
Стараннями активістів випущено ювілейну медаль Арсена Річинського.
Оригінали матеріалів, архівні документи Арсена Річинського знаходяться у фондах Нововолинського історичного музею
26 серпня 2009 року рішенням Архієрейського Собору УАПЦ під проводом Митрополита Мефодія було прийнято рішення зарахувати Арсена Річинського до лику місцевошанованих святих.

Кременеччина туритстичнаНаціональний природній парк "Кременецькі гори"Кременецький ботанічний садМузей Юліуша Словацького