Кременецький активіст Роман Бжеський

Роман Бжеський народився 5 квітня 1894 року в Ніжині у родині інженера Стефана Бжеського, поляка, прихильного до України. Його мати — Олена Грищенко походила з українського старшинського роду Грищенків, а бабуся по матері Юлія Пивинська була близькою родичкою Миколи Гоголя. Батько у 1920 році емігрував до Польщі, там і помер. 1916 року Роман Бжеський закінчив Чернігівську гімназію з військовою спеціалізацією в чині старшого унтер-офіцера.
Роман Бжеський з юних літ ідентифікував себе українцем. У гімназійні роки увійшов до таємної молодіжної організації "Братство самостійників" (до неї належали також Павло Тичина, Василь Елланський, які пізніше вийшли з неї).Сповідуючи ідею незалежності України, з 1917 року поринув у вир політичної та воєнної боротьби. Був одним із організаторів у Чернігові українського полку ім. гетьмана П.Дорошенка  — керував культурно-політичною частиною полку. У червні 1917 року на Другому військовому з'їзді у Києві запропонував підняти повстання проти Росії, проти чого рішуче запротестували Симон Петлюра та Микола Порш. За уповноваженням Української Центральної Ради як повітовий інспектор організовував державну діяльність спочатку у Кролевці, згодом - у Літині на Вінниччині. Працював урядовцем у загальному департаменті Генерального секретаріату внутрішніх справ. Коли більшовицькі війська під командуванням Муравйова рушили на Київ, в час більшовицького повстання у Києві Роман Бжеський вступив до Першого Куреня Січових стрільців і в складі сотні Василя Кучабського хоробро захищав столицю. Після окупації Києва більшовиками повернувся на Чернігівщину, де в березні 1918 року став одним з організаторів антибільшовицького повстанського загону. Після повернення до Києва знову працював урядовцем Міністерства чужоземних зносин в урядах Центральної Ради та Гетьманату. Навесні 1918 р. їздив як уповноважений від уряду України до Москви на дипломатичні переговори з Г. Чічеріним, Левом Караханом. За гетьманування Павла Скоропадського був активним членом партії хліборобів-демократів, разом з Д. Донцовим та М. Міхновським.
Після поразки Визвольних змагань й арешту більшовиками у 1920 році Бжеський втікає на Волинь й поселяється в Крем’янці. Працює директором української книгарні повітового товариства «Просвіта». Засновує таємні навчальні гуртки, у яких за підпільною системою "трійок" проводить заняття з українознавства, загальної та політичної освіти. Особливу увагу акцентує на вивченні націоналізму за Д. Донцовим. Освітній курс тривав 3-4 роки. Більшість з понад 50 осіб, які навчалися у цих гуртках, пізніше загинули в боротьбі за незалежну Україну.
У цей час Бжеський декілька разів нелегально переходить на територію радянської України, зустрічається зі своїми друзями, не раз потрапляє до тюрми. За власним свідченням, за період з 1917 року до 1939 року він був 17 разів зарештований, отримав кілька присудів смерті. У 1934 році став одним з перших в'язнів польського концтабору в Березі-Картузькій. Після приєднання Західної України до СРСР у 1939 році Р. Бжеський разом з дружиною Надією переїзджає до Кракова. Та в 1941 році Бжеські знову повертаються до Крем'янця, а з 1942 року стає заступником редактора газети "Волинь", яка виходила в Рівному під час німецької окупації (09.1941 р.  — 01.1944 р.) під редакцією Уласа Самчука до його арешту німцями у 1943 році. Газету творили графік Ніл Хасевич, журналісти О. Давен, Л. Чаплей, Олег Штуль, у ній друкували свої твори Юрій Горліс-Горський, Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга та інші українські поети й письменники, політичні й громадські діячі.
1943 року Р. Бжеський на запрошення Ольжича разом із родиною виїхав до Праги, де працював на замовлення видавництва УНО, збирав матеріали для нових публікацій в бібліотеках та архівах. Там були написані такі твори, як "Історія українського народу", "Біла книга. Національна і соціяльна політика совєтів на службі московського імперіялізму".
Після Праги Роман Бжеський, пройшовши з родиною через табори для переміщених осіб, на декілька років осів у Мюнхені (1946  — 1950 рр.), після чого на стале переїхав до США, де мешкав у Детройті. Мюнхенський та детройтський періоди його літературної та публіцистичної діяльності були надзвичайно плідними. Видані ним в умовах матеріальної скрути журнали, серії та книжки, багато з них на циклостилі, порушували засадничі теми української історії, політики, культури, літературознавства. Він автор ґрунтовних досліджень про Т. Шевченка, Л. Українку, І. Мазепу, М. Куліша, М. Хвильового та інших видатних постатей, нарисів з історії українських визвольних змагань, курсів з українського націоналізму, публікацій про голодомор в Україні.
Помер Роман Бжеський 4 квітня 1982 році в Детройті, проживши плідне і надзвичайно працьовите життя. Похований на православному цвинтарі в Бавнд-Бруку.
Академік Ярослав Дашкевич - один із перших дослідників життя і діяльності Романа Бжеського, вважає: " Ця людина і її творчість не заслуговують на забуття".