Ukrainian English Polish Russian

Борис Козубський

Kozubskij

Борис Козубський народився у Житомирі 19 лютого 1898 року, а за іншою версією у Вишнівці, Кременецького повіту у сім`ї лікаря. Закінчивши Острозьку гімназію в 1906 році, він вступає на юридичний факультет Київського університету. Але через участь у революційних виступах змушений був перервати навчання. Переїхав до Харкова, де навчався в місцевому університеті, також на юридичному факультеті. Закінчив його в 1913 році. Працював у конторі адвокатом під керівництвом знаменитого Миколи Міхновського, засновника і керівника Революційної Української партії. Під впливом М. Міхновського остаточно сформувались погляди Бориса Козубського.
На початку 1917 р. доля закинула Бориса Козубського до Києва, де він включається активно у боротьбу за здобуття Україною своєї державності. А після утворення УНР стає одним із членів Центральної Ради від Волині. Вступив до Революційної української партії, пізніше – до УСДРП. Праці правника-політика друкував тижневик «Слово», редакторами якого працювали В. Винниченко і Ю. Тищенко. Із Києва Козубський переїхав до Кременця, де Бориса невдовзі обрали головою міської думи, а згодом – головою Кременецької повітової земської управи.
Наприкінці 20-их років Борис Миколайович продав 40 гектарів землі із свого маєтку в селі Раківці й на виручені гроші звів у Кременці двоповерховий будинок. Усі його діти навчалися в Кременецькій українській гімназії. А Борис Миколайович займався громадсько-політичною діяльністю. Просвітяни обрали Б. Козубського своїм головою. Він бере участь у створенні українських кооперативів, банків, читалень «Просвіти». Його соратниками стали В. Дорошенко, В. Гнажевський, С. Жук. Родина Козубських віддала кілька приміщень власного помешкання під осідки «Просвіти» й «Союзу українок.Був членом Української Центральної Ради (1917-1918), депутатом від Кременеччини в польському сеймі й сенаті у Варшаві (1922-1932), членом Ради старійшин при українському уряді Ярослава Стецька. Головував у Кременецькому повітовому товаристві «Просвіта». Обраний 1922 року послом до польського сейму Б. Козубський став одним з організаторів Українського парламентського клубу. Праця в сеймі й антипольська боротьба зблизили Бориса з Сергієм Хруцьким, Самійлом Підгірським. Спільні відозви послів з‘явились неодноразово. Зокрема, вони закликали українців взяти участь у виборах до гмін 1927 р. Не оминула цієї родини й хвиля антиукраїнських політичних репресій, що прокотилася Західною Україною перед вибухом Другої світової війни. До Берези-Картузької потрапили Борис і Юрій Козубські. У вересні 1939 року охоронці табору порозбігалася, рятуючись від наступу німецьких завойовників. Ледь живі в‘язні розбрелися хто куди. Покаліченого й виснаженого Б. Козубського помістили до Кременецької лікарні. Згодом, дружина перевезла хворого чоловіка до Львова. До червня 1940- го його лікували друзі в клініці медичного інституту. Згодом Б. Козубський якось прилаштувався коректором в обласній газеті «Вільна Україна»
Після війни Козубські поселилися у Львові. Борис Миколайович працював коректором у редакції газети «Вільна Україна». У серпні 1948-го його арештували, звинувативши в антирадянській пропаганді. Перед судом утримували в тернопільській слідчій тюрмі НКВС. А в жовтні 48-го військовий трибунал засудив 62-річного Бориса Козубського до 25 років мордовських таборів. У тих таборах він і помер у 1953 році, реабілітований у 1991-му.
У цій патріотичній родині життя за Батьківщину віддали батько, син і два зяті. А поневірянь зазнали і чоловіки, і жінки, і діти.
У сім’ї Козубських росло четверо дітей: Юрій, Галина, Ірина та Олег. Його діти, особливо Юрій і Галина, теж не стояли осторонь національно-визвольної боротьби, яка точилася в ті роки на теренах Західної України. На початку 1930 року в Кременці створилася підпільна молодіжна організація «Юнак», до якої входили учні української гімназії, духовної семінарії. Заступником голови організації був І. Шубський (згодом чоловік Г. Козубської). В 1932 році «Юнак», що вів антипольську діяльність, було розгромлено, її членів арештовано. У тому числі Юрія та Галину Козубських. Відбувся суд, на якому І. Шубський отримав 5 років ув‘язнення, Ю. Козубський − 2,5 року. Покарання Ю. Козубський відбував у Кременецькій в‘язниці. Звільнившись, вступив до Львівської греко-католицької семінарії. Здобув середню освіту й у 1936 році став студентом політехнічного інституту в Данцизі. Ю. Козубського енкаведисти арештували 12 жовтня 1939 року. В грудні 1941 року Юрія розстріляли в Магадані. Неповнолітню Галину після розгрому юнацької організації засудили умовно. Перебувала у виправному домі в місті Ченстохові. Коли минув установлений судом термін, повернулася до Кременця. В 1939 році вона закінчила польську гімназію. Здобувши середню освіту, вступила до Варшавського університету на факультет соціології, але Друга світова війна перешкодила навчанню. Г. Козубській разом з подругою О. Шубською вдалося перебратися на територію Польщі, окуповану німцями. В Кракові Галина зустрілася з Ігорем Шубським. Там вони одружилися, в них народилася донечка Оксана. Через деякий час на 25 років засудили Галину. Місцем її каторги став табір в Іркутській області.
В жовтні 1949 року енкаведисти арештували й інших членів родини: Олену, дружину Бориса Миколайовича, її доньку Ірину, сина Олега й маленьку Оксану − дочку Галини й Ігоря Шубського. Вивезли їх на спецпоселення в Хабаровський край, на станцію В‘яземська. Олегу Козубському довелося тяжко працювати на лісоповалі, щоб прогодувати хвору маму й племінницю. У 1957 році сім‘я повернулася в Україну. Але КДБ не дозволив їм проживати в західних областях. Вони перебралися в Снятин ІваноФранківської області. Лише на початку 90-х років родина Козубських була реабілітована.
У Кременці пам`ять про патріота, національного діяча зберігається у назві вулиці, навчального кабінету його імені у педагогічній академії.
Борис Козубський народився у Житомирі 19 лютого 1898 року, а за іншою версією у Вишнівці, Кременецького повіту у сім`ї лікаря. Закінчивши Острозьку гімназію в 1906 році, він вступає на юридичний факультет Київського університету. Але через участь у революційних виступах змушений був перервати навчання. Переїхав до Харкова, де навчався в місцевому університеті, також на юридичному факультеті. Закінчив його в 1913 році. Працював у конторі адвокатом під керівництвом знаменитого Миколи Міхновського, засновника і керівника Революційної Української партії. Під впливом М. Міхновського остаточно сформувались погляди Бориса Козубського.
На початку 1917 р. доля закинула Бориса Козубського до Києва, де він включається активно у боротьбу за здобуття Україною своєї державності. А після утворення УНР стає одним із членів Центральної Ради від Волині. Вступив до Революційної української партії, пізніше – до УСДРП. Праці правника-політика друкував тижневик «Слово», редакторами якого працювали В. Винниченко і Ю. Тищенко. Із Києва Козубський переїхав до Кременця, де Бориса невдовзі обрали головою міської думи, а згодом – головою Кременецької повітової земської управи.
Наприкінці 20-их років Борис Миколайович продав 40 гектарів землі із свого маєтку в селі Раківці й на виручені гроші звів у Кременці двоповерховий будинок. Усі його діти навчалися в Кременецькій українській гімназії. А Борис Миколайович займався громадсько-політичною діяльністю. Просвітяни обрали Б. Козубського своїм головою. Він бере участь у створенні українських кооперативів, банків, читалень «Просвіти». Його соратниками стали В. Дорошенко, В. Гнажевський, С. Жук. Родина Козубських віддала кілька приміщень власного помешкання під осідки «Просвіти» й «Союзу українок.Був членом Української Центральної Ради (1917-1918), депутатом від Кременеччини в польському сеймі й сенаті у Варшаві (1922-1932), членом Ради старійшин при українському уряді Ярослава Стецька. Головував у Кременецькому повітовому товаристві «Просвіта». Обраний 1922 року послом до польського сейму Б. Козубський став одним з організаторів Українського парламентського клубу. Праця в сеймі й антипольська боротьба зблизили Бориса з Сергієм Хруцьким, Самійлом Підгірським. Спільні відозви послів з‘явились неодноразово. Зокрема, вони закликали українців взяти участь у виборах до гмін 1927 р. Не оминула цієї родини й хвиля антиукраїнських політичних репресій, що прокотилася Західною Україною перед вибухом Другої світової війни. До Берези-Картузької потрапили Борис і Юрій Козубські. У вересні 1939 року охоронці табору порозбігалася, рятуючись від наступу німецьких завойовників. Ледь живі в‘язні розбрелися хто куди. Покаліченого й виснаженого Б. Козубського помістили до Кременецької лікарні. Згодом, дружина перевезла хворого чоловіка до Львова. До червня 1940- го його лікували друзі в клініці медичного інституту. Згодом Б. Козубський якось прилаштувався коректором в обласній газеті «Вільна Україна»
Після війни Козубські поселилися у Львові. Борис Миколайович працював коректором у редакції газети «Вільна Україна». У серпні 1948-го його арештували, звинувативши в антирадянській пропаганді. Перед судом утримували в тернопільській слідчій тюрмі НКВС. А в жовтні 48-го військовий трибунал засудив 62-річного Бориса Козубського до 25 років мордовських таборів. У тих таборах він і помер у 1953 році, реабілітований у 1991-му.
У цій патріотичній родині життя за Батьківщину віддали батько, син і два зяті. А поневірянь зазнали і чоловіки, і жінки, і діти.
У сім’ї Козубських росло четверо дітей: Юрій, Галина, Ірина та Олег. Його діти, особливо Юрій і Галина, теж не стояли осторонь національно-визвольної боротьби, яка точилася в ті роки на теренах Західної України. На початку 1930 року в Кременці створилася підпільна молодіжна організація «Юнак», до якої входили учні української гімназії, духовної семінарії. Заступником голови організації був І. Шубський (згодом чоловік Г. Козубської). В 1932 році «Юнак», що вів антипольську діяльність, було розгромлено, її членів арештовано. У тому числі Юрія та Галину Козубських. Відбувся суд, на якому І. Шубський отримав 5 років ув‘язнення, Ю. Козубський − 2,5 року. Покарання Ю. Козубський відбував у Кременецькій в‘язниці. Звільнившись, вступив до Львівської греко-католицької семінарії. Здобув середню освіту й у 1936 році став студентом політехнічного інституту в Данцизі. Ю. Козубського енкаведисти арештували 12 жовтня 1939 року. В грудні 1941 року Юрія розстріляли в Магадані. Неповнолітню Галину після розгрому юнацької організації засудили умовно. Перебувала у виправному домі в місті Ченстохові. Коли минув установлений судом термін, повернулася до Кременця. В 1939 році вона закінчила польську гімназію. Здобувши середню освіту, вступила до Варшавського університету на факультет соціології, але Друга світова війна перешкодила навчанню. Г. Козубській разом з подругою О. Шубською вдалося перебратися на територію Польщі, окуповану німцями. В Кракові Галина зустрілася з Ігорем Шубським. Там вони одружилися, в них народилася донечка Оксана. Через деякий час на 25 років засудили Галину. Місцем її каторги став табір в Іркутській області.
В жовтні 1949 року енкаведисти арештували й інших членів родини: Олену, дружину Бориса Миколайовича, її доньку Ірину, сина Олега й маленьку Оксану − дочку Галини й Ігоря Шубського. Вивезли їх на спецпоселення в Хабаровський край, на станцію В‘яземська. Олегу Козубському довелося тяжко працювати на лісоповалі, щоб прогодувати хвору маму й племінницю. У 1957 році сім‘я повернулася в Україну. Але КДБ не дозволив їм проживати в західних областях. Вони перебралися в Снятин ІваноФранківської області. Лише на початку 90-х років родина Козубських була реабілітована.
У Кременці пам`ять про патріота, національного діяча зберігається у назві вулиці, навчального кабінету його імені у педагогічній академії. На будинку, де ві проживав сьогоді розміщена пам`ятна таблиця.

Кременеччина туритстичнаНаціональний природній парк "Кременецькі гори"Кременецький ботанічний садМузей Юліуша Словацького