Михайло Вериківський

Миха́йло Іва́нович Верикі́вський народився 8 листопада 1896, у місті Кременець Тернопільської області. Це визначний український композитор, педагог, диригент, фольклорист, музично-громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1944), професор (1946).

 Із дитинства зростав у атмосфері любові й поваги до рідної народної пісні, що вплинуло на його музичну творчість. Закінчивши початкову школу, Вериківський вступив до міського училища і був прийнятий до архієрейського хору. Здобуття музичної освіти продовжував у Кременецькому комерційному училищі (1912-1914 рр.), де навчався грі на музичних інструментах. Михайло Вериківський керував хором і оркестром народних інструментів, грав у симфонічному оркестрі училища, навчався грі на віолончелі, фортепіано та робив перші композиторські спроби – створював прелюдії та романси для фортепіано. На основі своїх юнацьких музичних творів Вериківський 1914 р. вступив до Київської консерваторії. Починаючи з 1922р. викладав у Музично-драматичному інституті ім.Миколи Лисенка та Київській консервато¬рії, через кілька років Михайло Іванович став її професором. Окрім того, він показав себе як добрий керівник Українського національного хору та співзасновник, член правління і голова Товариства ім. Миколи Леонтовича (керівник хору-студії при ньому); був головою президії та завідувачем науково-творчим відділом Всеукраїнського товариства революційних музикантів.

Протягом 1926-1928  працює диригентом Київського, 1928-1935 – Харківського театрів опери та балету. А з 1940 Вериківський стає  керівником Державної капели «Думка». Значний вклад у розвиток, дослідження культури, народної спадщини Михайло Іванович вніс працюючи протягом 1950-1958 рр. науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.

Творча спадщина композитора включає понад 400 творів, які включають
- сценічні твори: опери: «Діла небесні» (1931), «Сотник» (1939), «Наймичка» (1943, обидві — на сюжети поем Тараса Шевченка), «Слава» (1961); музичні комедії «Вій» (1936, 2-а редакція 1945 — комічна опера); балет «Пан Каньовський» (1930).
-симфонічні твори: ора¬торія «Дума про дівку-бранку Марусю Богуславку» (1923); симфонічна сюїта «Веснянки» (1924); кантата «Гнів слов'ян» (1941); драматична симфонічна поема «Петро Конашевич-Сагайдачний» (1944). Крім того композитор написав понад 60 камерно-вокальних творів, близько 100 пісень для дітей, зокрема відома його мелодія «Котику сіренький», близько 100 обробок українських авторських народних пісень для різних виконавців.

Вериківський створив музику для театрів «Березіль» та Київського імені І. Франка, Харківського дитячого театру, театральних вистав, кінофільмів «Чорна хмара» (1936), «Назар Стодоля» (1937), «Кармелюк» (1938), «Київ» (1945), «Собор» (1946).
1957 року зробив оркестровку симфонії невідомого автора кінця XVIII століття, яка згодом виявилася Першою симфонією Ернеста Ванжури.

Помер Михайло Іванович Вериківський у Києві 14 червня 1962 р., де і похований. На сьогодні у Кременці зберігся будинок Вериківських, на якому міститься пам`ятна таблиця. 1968 року Кременецькій музичній школі присвоєно ім’я Михайла Вериківського. Одна з вулиць міста Кременця носить назву цього славетного кременчанина. І вагомою подією у 1996 році стало заснування премії ім.М.Вериківського у галузі опери та балету.