КРЕМЕНЕЦЬКІ СПОГАДИ ПРО ТИМОФІЯ САФОНОВА

Життя відомого талановитого художника і педагога Олексія Тимофійовича Сафонова тісно пов'язане з Кременцем. І хоча народився він у Києві, але життя його і родини пов'язане з нашим старовинним мальовничим містечком.
У 1873 році 4 лютого народився український художник, живописець Тимофій Олексійович Сафонов. Навчався малюванню у школі художника М. Мурашка - єдиній у Києві, в якій можна було вчитися мистецтву живопису. Після її закінчення виїхав до Петербурга і вступив до Академії Мистецтв, де на той час викладали І. Ю. Рєпін, А. І. Куїнджі, П. П. Чистяков та інші.
Ще студентом у 1894–1895 роках допомагав В. М. Васнецову і М. В. Нестерову розписувати інтер'єр Володимирського собору в Києві. В 1896 році для Нижньогородської Ярмарки переніс на полотно два ескізи М. О. Врубеля «Принцеса Мара» і «Микула Селянинович».
Після закінчення навчання з 1897 по 1902 рік працював у Києві, написав багато етюдів, картин, заснував свої курси живопису і малювання. В 1902–1903 роках Т. О. Сафонов разом з відомим художником М. В. Нестеровим працював над розписом церкви в грузинському стилі в місті Абас-Тумані на Кавказі.
В 1904 році в Кременці відкрилося комерційне училище, куди Т. О. Сафонов був запрошений на посаду викладача малювання.
Десять років роботи у Кременці (1904–1914) були періодом розквіту його творчості. За цей час було написано цілий ряд картин: «Бурелом» (1905), Автопортрет, «Гора Бона», Каплиця на Божій горі, Болгарин з мавпочкою (1912), «У своєму саду», «Портрет Марусі» (1908), «Дедеркальський пейзаж» та інші. «Думи мої, думи» (1911) – полотно написане до Шевченківської річниці було представлене в 1914 році на Всесвітній виставці в Парижі. Викладаючи малювання Тимофій Олексійович проявив себе як талановитий педагог, про що свідчить формулярний список (оригінал його знаходиться в краєзнавчому музеї): «Согласно §40 устава училища, единогласно избрать исполнять обязаности директора училища на случай болезни директора или отсутствия такового. 25 апреля 1905» («Журнал Попечительного Совета Кременецкого комерческого училища». Його педагогічний талант і організаторські здібності були відзначені. У тому ж формулярному списку читаємо: «Согласно уведомлению канцелярий Министра Торговли и Промышленности от 2 мая 1906 г. за №6211 Всемилостивые награжден орденом св. Станислава III ст. за особо усердную и отличную службу».
Тимофій Олексійович організовує курси малювання, де безкоштовно могли навчатись діти із малозабезпечених сімей. В той же час Сафонов був активним учасником художнього життя цілої країни: в 1910 році в Катеринославі (тепер Дніпропетровськ) за відмінне викладання був нагороджений похвальною грамотою і малою золотою медаллю, в 1911 р. запрошений на з'їзд Московського товариства викладачів графічних робіт, де демонстрував роботи своїх учнів, за які був нагороджений золотою медаллю, в 1912 році знову був нагороджений на виставці в Катеринославі золотою медаллю, в 1913 р. на виставці у Києві - велику золоту медаль, в цьому ж році виступав з доповіддю на з'їзді художників у Петербурзі, йому було присвоєно звання професора.
В цей час в комерційному училищі навчалися Лев Нікулін (рос. письменник, автор роману «России верные сыны»), Михайло Іванович Вериківський, український композитор, автор першого українського балету «Пан Каньовський».
Дружина Сафонова, Ганна Миколаївна, стала першою вчителькою гри на фортепіано М.І. Вериківського. Тут провели 10 років життя і старші дочки Марія і Ксенія. Тут, у 1913 році, народилась молодша Ніна.
В 1914 році, коли почалась Перша світова війна родина Сафонових виїхала з Кременця у Ромни, де Тимофій Олексійович викладав малювання до 1918 року.
З 1919 року і до кінця життя художник проживав у Києві: викладав в Київському інституті народної освіти, Київському педагогічному технікумі імені Пирогова, виступав з лекціями на різних курсах, багато друкувався у пресі з питань методики викладання образотворчого мистецтва.
У 1920 році в одній із кімнат своєї квартири Тимофій Олексійович організовує художню студію, яка проіснувала до 29 травня 1930 року, дня смерті художника.
Доля його родини склалася по різному: Дружина Тимофія Олексійовича Ганна Миколаївна була вірним другом на протязі всього життя, надзвичайно освідчена (вона закінчила гімназію, консерваторію, де займалась у професора Пуханського) вона займалася уроками музики з обдарованими дітьми і в Кременці, Ромнах, і в Києві. їй судилась доля пережити чоловіка. У фондах музею зберігаються кілька листів із переписки між Ганною Миколаївною і науковим працівником музею Омеляном Сидоровичем Мисикевичем. В 1957-1958 рр. в своїх листах Ганна Миколаївна ділиться спогадами про перебування у Кременці, долю картин: «Меня очень огорчает, что я не могу удовлетворить такое желание, потому что не сохранились ни картины, ни репродукции. Картина, на которой изображен Шевченко и еще другая находиться где-то на Донбасе. Картина «В своем саду» писана в Кременце куплена в музей в Краснодаре. Одна из картин писаных в Абес-Тумане отправлена давным давно в Петербург» (6 февраля (листопада) 1958 г.), докладно описує фотографії, які пересилає у музей. Ганна Миколаївна прожила довге повноцінне життя, похована у Києві.
У Кременецькому краєзнавчому музеї сьогодні зберігаються кілька робіт Тимофія Сафонова такі як: «Дедеркальський пейзаж», «Портрет Марусі» (подарований Н.Т. Духновською у 1988 р.), «М.Т. Сафонова в житі», «На човні», «На схилах Дніпра» та біля 40 фотокопій з творів художника та родинних фотографій.
В нашому місті художник залишив про себе добру пам'ять. Кременчанин А. Кривін згадував: «Сафонов був одним з тої невеликої кількості людей свого часу, які не відривались від народу, а намагались ділити з ним безкорисно свої знання».
Кременець змінюється, оновлюється, молодіє і з вдячністю згадує людей, які любили його. Пам'ятають у Кременці і Сафонова.
У Кременці на будинку, де знаходилось комерційне училище 28 травня 1980 року до 50-річчя з дня смерті художника було відкрито меморіальну таблицю присвячену Т.О. Сафонову. На ній напис: «В цьому будинку 1904-1914 рр. працював відомий художник Тимофій Олексійович Сафонов (1873-1930). Кременець пам'ятає...».

Ольга Деревінська, науковий співробітник науково-дослідного відділу Кременецько-Почаївського ДІАЗу